Агхаз Сіддік: «Щасливий, що зміг стати частиною проєкту «Ментор»

Три роки поспіль у нашому університеті втілюють проєкт «Ментор». Наш виш став одним з перших, хто запровадив на постійній основі підтримку й допомогу всім першокурсникам. Скажімо, у США менторство є важливим у всіх напрямках і галузях діяльності – від навчання в закладах середньої освіти та до роботи у великих корпораціях. Ментори або наставники – це ті люди, які передають свій досвід іншим, що перебувають на нижчих щаблях професійної кар’єри або ж є початківцями у чомусь. Останніх називають менті. Впродовж 25 років розвитку менторської системи у США з’явилися нові підходи та способи реалізації менторських програм, а саме поняття менторства стало предметом значної кількості наукових досліджень.

У житті кожної людини настає момент, коли треба визначатися щодо свого подальшого кар’єрного та особистого зростання, пристосуватися до нових умов. Про все це можна запитати в тієї особи, яка вже пройшла через подібні труднощі й досягла певних результатів. Сьогодні розкажемо про одного з менторів з числа іноземних студентів – Агхаза Сіддіка. Для багатьох першокурсників він став надійним і кваліфікованим наставником.

– Чому ти обрав ТНМУ та чи мав якісь проблеми, коли приїхав до Тернополя?

– До того, як приїхати в Україну, я проаналізував усі найкращі медичні університети вашої країни. За допомогою відгуків студентів старших курсів, яких знаю, а також коментарів в інтернет-джерелах та з сайту MCI дійшов висновку, що Тернопільський національний медичний університет є одним з найкращих медичних університетів України. Тут немає корупції та працює один з кращих викладацьких колективів.

Викладачі цього університету є відкритими до спілкування, співпраці та допомоги. Доценти Андрій Довбуш та Олена Покришко для мене є найкращими з усіх. Також декан факультету іноземних студентів, професор Петро Сельський – чудова людина. Для мене особисто Петро Романович – людина цінностей та принципів. Студенти завжди можуть безпосередньо зустрітися з ним, і він вислухає кожного з дуже позитивним настроєм.

Щоразу, коли стикався з проблемами в Україні, мої викладачі допомагали мені та скеровували мене. Першою проблемою була мова. В Україні англійська не є поширеною мовою для спілкування. Друга проблема – холодний клімат. Мені, як людині з теплої країни, тут важко було адаптуватися. Система освіти інша, ніж в Індії. Проте з часом мені тут стало зручно й комфортно. Університет став моїм другим домом, а викладачі майже рідними людьми. Я щиро поважаю кожного з них.

– Чому стали наставником?

– Мої батьки завжди вчили мене допомагати та бути потрібним. Саме це у мене в пріоритеті. Дуже хочу поділитися своїм досвідом і навчити нових студентів уникати тих проблем, які мав я. Як старший за віком, стараюся бути відкритим для всіх своїх молодших братів і сестер, які щойно розпочали своє навчання в університеті. Це більше, ніж ментор, по суті, це є опікунством.

– Чого вдалося навчити молодших студентів?

– Насамперед того, чого навчився я в Україні. Навчаю їх основам української мови. Деякі з них не вміють готувати їсти, тому допомагав їм в опануванні азів кулінарії. Також відвіз їх на місцевий ринок і навчив, як купувати речі. Неодноразово водив у парк Національного відродження та інші місця, щоб вони почувалися тут добре та не сумували за своїми родинами. Під час онлайн-навчання допомагав їм, зокрема, в кращому засвоєнні знань з анатомії та медичної хімії, інших предметів. Наголошував на тому, що потрібно дотримуватися дисципліни та правил в університеті й гуртожитку. Допоміг їм стати сильнішими, щоб вони могли в житті пройти все, що їм трапиться, з гідністю. Тішуся, що зараз вони щасливі та впевнені в собі.

– З якими проблемами зверталися та чи вдалося їх розв’язати?

– На початку навчання всі студенти мають майже подібні проблеми. Головна – це раптові зміни кліматичних умов, адже Україна є дуже холодною країною порівняно з Індією. Також є проблема взаємодії з місцевими мешканцями, адже нові студенти не знають української мови. Деякі студенти, які дуже прив’язані до своїх сімей, дуже сумують за рідними, через що впадають у депресію. В таких випадках розмовляю з ними особисто, а також готую їжу для них, спілкуюся з їхніми батьками й прошу мотивувати своїх дітей.

– Ваші очікування від проєкту «Ментор».

– Ця програма наставництва – суперідея. І вона дуже потрібна. Цей проєкт допоможе всім студентам адаптуватися в цілковито новому середовищі. Щиро вдячний за те, що став його частиною.

– Яким чином контактуєте з першокурсниками?

– Кожних 2-3 дні я особисто заходжу до їхніх кімнат і розмовляю з ними. Дозволяю вільно заходити до моєї кімнати, коли їм це потрібно, або телефонувати мені цілодобово та без вихідних. Контактую також з їхніми батьками й, коли це потрібно, рідні можуть зателефонувати мені та поцікавитися справами своїх дітей.

– Що порадили б іншим наставникам?

– Хотів би запропонувати лише одне всім наставникам: будь ласка, ставтеся до молодших студентів, як до членів вашої родини, та підтримуйте їх у всьому. Нові студенти не повинні стикатися з проблемами, які колись долали ми.

– Що є найголовнішим у вашому житті?

– Для мене життя – це подорож, сповнена пригод, злетів і падінь, радощів і смутку, а невдачі – це контрольні точки в цьому житті. Я насолоджуюся кожною секундою свого життя, і для мене моя найбільша релігія – це бути людиною. Не знаю, яким буду лікарем – добрим чи поганим, але впевнений, що стану доброю людиною. Для мене моя сім’я та мої цінності – це найголовніше в моєму житті. Мої батьки – найкращий подарунок для мене від Бога.

Яніна ЧАЙКІВСЬКА.

Світлина авторки