Авторові музики духовного твору «Многая літа» – 270 років

28 жовтня (за старим стилем) 1751 року в місті Глухів – столиці Гетьманщини та головній резиденції гетьмана Кирила Розумовського – в родині Степана Бортнянського народився хлопчик, якого назвали Дмитром, адже це співпало з днем пам’яті Святого Дмитрія.

Батько майбутнього композитора – Степан Шкурат емігрував з Речі Посполитої на Гетьманщину. Свій рід предки Дмитра Бортнянського вели з лемківського села Бортне. За назвою рідного села батько змінив своє прізвище на Бортнянський.

Дмитро БОРТНЯНСЬКИЙ

Початкову музичну освіту Дмитро здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. За сприяння українського співака Марка Полторацького в Петербурзі він навчався в італійського композитора Б. Ґалуппі.

Згодом Б. Ґалуппі взяв свого найкращого вихованця до Італії, де він навчався протягом десяти років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі. Саме в знаменитій Болонській академії, де в той же період вчився Моцарт, Бортнянський, подібно до нього, почав писати класичні опери на античні сюжети. В Італії за шаленної конкуренції були з успіхом поставлені три опери – «Креонт», «Алкід» і «Квінт Фабій». У всіх трьох операх виразно простежувалися певні арії, що за мелосом були дуже близькі до українських народних пісень. За роки копіткої композиторської праці українець увійшов до європейської музичної еліти. Зокрема, оперу «Креонт» Дмитро Бортнянський написав на лібрето уславленого драматурга П’єро Метастазіо, а для «Квінт Фабій» взяв лібрето Апостоло Дзено. З першим літератором співпрацювали видатні композитори Вівальді, Гендель, Моцарт, Сальєрі, Галуппі та інші, а з другим – Вівальді, Галуппі, Альбіноні та інші. І ще одна дуже важлива деталь. Поряд зі світськими операми в Італії Бортнянський створив і перші інструментальні композиції, хорові твори для богослужіння – «Ave Maria», «Salve Regina», «Dextera Domini», написані на канонічні латинські тексти, а також хорову месу німецькою мовою.

Перебуваючи в Італії, Бортнянський не квапився повертатися до Росії, де царювала імператриця Катерина ІІ. Там найвищі посади та вигідні творчі замовлення розподілялися винятково між іноземцями. Лише після пропозиції директора імператорських театрів Росії Єлагіна про гідні умови роботи Бортнянський погодився повернутися.

У 28-річному віці Бортнянський повернувся до Петербурга, де отримав посаду придворного капельмейстера, а згодом – капельмейстера «малого двору» престолонаслідника Павла. Перебуваючи на службі керівника капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, три опери, комедію «Свято сеньйора», низку творів для клавесину та інші.

Бортнянський був першим композитором-українцем у Російській імперії, який отримав вищу освіту за кордоном і музичні твори якого почали виходити друком.

1796 року, після зведення Павла І на престол, Бортнянський отримав посаду директора придворної капели, на цій посаді композитор перебував до кінця життя. Він поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співацької школи. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.

Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати, працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі власні кошти, але так і не побачив його. Твори в 10 томах вийшли лише 1882 року за редакцією П. Чайковського.

Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, був похований на Смоленському цвинтарі на Васильєвському острові, на могилі композитора встановили пам’ятник та обеліск. У 1930-х роках під час підготовки до знищення кладовища значну частину історичних поховань було вандалізовано, зокрема, втрачено й могилу Бортнянського.

Музична спадщина Бортнянського досить велика.

Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових і 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, обробки давніх київських наспівів і багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно його творами захоплювалися Берліоз і Бетховен.

Бортнянському належать шість опер. Він утвердив і розвинув тип класичного духовного та хорового концерту a capella. Виникнувши на основі музичного збагачення літургій, хоровий концерт використовувався в церковних богослужіннях. Духовна музика Бортнянського не була забута після його смерті, продовжувала викликати любов і визнання численного кола шанувальників, хоча серед російських композиторів не була популярною. Вони закидали «італьянщину», «м’якість і солодкуватість». У радянські часи через атеїстичну ідеологію музика Бортнянського десятиліттями не звучала.

Творчість Бортнянського мала значний вплив на подальший розвиток української музики. Музикознавці наголошують на використанні ним інтонацій української народної пісенності у хоровій творчості. Композитор Станіслав Людкевич підкреслював: «Хоча він перейняв манери італійського стилю, а став реформатором церковного співу в Петербурзі та, проте, всі його твори заховали стільки типово української мелодики…». Вплив творчості Бортнянського відзначають у творчості видатних українських композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, М. Вербицького, М. Леонтовича, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського та ін.

Найбільш часто, впродовж понад двох століть, лунає духовний твір «Многая літа», мелодію для якого написав Дмитро Бортнянський. Так, справді, многая літа пам’яті про маестро.

Степан ВАДЗЮК,

завідувач кафедри фізіології з основами

біоетики та біобезпеки, професор