«Спокійна щирість» Євгена Плужника

Євген Плужник (1898-1936) – автор трьох поетичних збірок: «Дні» (1926), «Рання осінь» (1927), «Рівновага» (упорядкована 1933р., видана після смерті (1948, Аусбург). Остання збірка поета складається з трьох частин, де перша найбільша, підсумовує філософське підґрунтя попередніх видань і закінчується зверненням до сучасників: Суди мене судом твоїм суворим, Сучаснику! – Нащадки безсторонні Простять мені і помилки, й вагання, І пізній сум, і радість передчасну, – Їм промовлятиме моя спокійна щирість. Свою щирість Є. Плужник задекларував у поемі «Галілей» («Дні»): «Що я можу про себе сказати ще? Бути щирим – не всім зуміти!».…

Читати далі

Струни душі

Ми – дві планети в зоряних світах. Зустрілись, посміхнулись, розійшлися. В твоїх очах не відчай, швидше, страх. Дай Боже, щоб я в цьому помилився. Свою орбіту вибудовуєш сама, Гортаєш карти зоряного неба, Шукаєш сонце. Видно, не знайшла: Одні вже зайняті, іншим вже не треба. Чумацький Шлях прославсь у безвість з небуття. У діви ночі – такі холодні гірко-чорні крила. Розкинула їх вперто й гордо, наче стяг. І тільки мрія напина твої вітрила. *** Я нині відпущу свою любов, Як відпускаю цьогоріч і осінь. Тече по жилах зазимніла кров. Твої сліди…

Читати далі

Поезія Різдва

Святий вечір До хати батько вносить околіт І під обрусом білим пахне сіно. Яка ти щедра нині, Україно, В твоєму серці помістився світ. Різдвяний вечір… Скільки теплоти, Усе село вдяглось у вишиванки. Покриті інеєм, стоять плоти, У пожовтілім винограді ґанки. Вода сріблява скапує з цямрин, А в хаті стільки ласки і привіту: Це ж народився нині Божий син, Про це зоря оповістила світу. І рій летить з батьківської руки, Кутю і борщ до свічки ставить мати. Дзвіночки… Це прийшли колядники Господаря сердечно привітати. Новина дивна, світе наш, радій, Бо цілий…

Читати далі

Артдрамівці показали нову виставу

На прем’єру постановки «Ціаністий калій з молоком або без…» за однойменною п’єсою Х.Хосе Алонсо Мільян театральна студія «Арт-драма» запросила 28 листопада 2019 року до актової зали Тернопільського національного медичного університету імені І.Горбачевського. Наші служителі Мельпомени за час своєї творчої діяльності здобули чимало прихильників. Ось і цього вечора глядацька зала була вщент заповнена. Артдрамівці запропонували поціновувачам театрального мистецтва цікаву й трохи несподівану комедію в стилі чорного гумору та театру абсурду. Режисер-постановник – Оксана Левків. Образи персонажів утілили надзвичайно динамічно та експресивно. Сильною основою комедій Алонсо Мільяна є діалоги. Він часто використовував…

Читати далі

Живі легенди. Хто вони? Нині. Серед нас

Сучасний світ серед ста геніїв визнав і нашого краянина народного художника України Івана Марчука. Легендою ще за життя став хірург, академік Микола Амосов. Поза простором і часом залишається ім’я уродженця Тернопільщини академіка Івана Яковича Горбачевського, на честь якого й названо наш університет. Наче Чумацький Шлях, освічує дорогу рідної альма-матер сузір’я наших ректорів: Петра Огія, Івана Гетьмана, Івана Сміяна, Леоніда Ковальчука, Михайла Корди. Зірки першої величини – випускники різних років нашого вишу – Іван Чекман (1961 року випуску), Віталій Цимбалюк (1970 року випуску), Михайло Андрейчин (1963 року випуску). Михайло Антонович Андрейчин…

Читати далі

На струнах серця

Схарапуджені коні іржуть за рікою, Осипається день, вистигає золою. Ієрогліфи ночі читати не варто – Хтось лиш камінь скалічив – може, для жарту, А чи просто фіґлярив, горбатячи спину. Як натішився вдосталь, то кинув машину У жорстоке й холодне нутро автобану, Розірвавши моменту шліфовані грані. Позостались слова, наче харч неспожитий, Як пів кварти вина на столі недопиті. І читай не читай – все одно не втямкуєш. І чатуй не чатуй – все одно не впантруєш. Хоч вартівню постав. Хоч об мур головою… Схарапуджені коні іржуть за рікою… *** Зголоднілі плеса…

Читати далі

День пам’яті жертв голодоморів

Незабутнє Сидів тиран на п’єдесталі, Поглядав на люд з портретів… Розпочав рік тридцять третій У краю жнива печалі. Оселилась смерть в оселях, До тла вимела з них збіжжя… Вимирали цілі села І мовчало зарубіжжя. 1933 рік Червона мітла до зернини змела Провіант із осель і комор. І ходив від села до села Людоїд на ймення Мор. Він на людей улаштував облаву, Не жнивували вже коса і серп… І проклинав народ правителя й державу, В якій колоссям був обвитий герб. Зниклому селу Обезлюднилась криниця, Ніхто не сіяв, ні орав. Голодний рік…

Читати далі

Несуголосний своїй добі

В українській поезії першої половини ХХ ст. творчість Володимира Свідзінського стоїть цілком окремішньо. Він не прагнув стати «визначним радянським поетом», а залишався просто поетом, одним з найтонших ліриків, що видавався разюче несуголосним своїй добі. Про вірші Свідзінського Василь Стус у статті «Зникоме розцвітання особистості» написав так: «Його вірші – наскрізь асоціальні, сповнені якоїсь таємничої самодостатності без будь-яких зовнішніх намірів. Ці вірші існують так, як існує дерево, камінь, вода. Вони сповнені самих себе і ніби створені виключно для автора. Це просто знаки його особистої певності й самоутвердження». Французький славіст Еммануїл Райс…

Читати далі

І пам’ятну дошку відкрили, і книжку видали

У селі Красна Тячівського району, що на Закарпатті, відкрили пам’ятну дошку лікарю-хірургу, поету-пісняру, заслуженому винахіднику України Іванові Чонці. Меморіальна дошка з’явилася на будівлі школи, в якій учився Іван Іванович. Сільська головиха Марія Михайлівна Носа відкрила захід та сказала багато щирих і теплих слів про талановитого односельця. Виступила і я, як дружина, та учні школи, які читали вірші Івана Чонки. Подія зібрала багато мешканців Красної, як молодих, так і людей поважного віку. Гарно відгукувалися про І. Чонку вчителька-філологиня Ганна Сойма, однокласниця, яка вчителює у цій школі, Наталя Трайтли, вчителька Василина Сойма,…

Читати далі

Поринь у себе

Поринь у себе, як осіннє джерело, Що вистигає дзеркалом студенним, Забудь і змий усе, що відбулось, Торкнися дна душі Не скалічілим, не злиденним, А воскреслим духом. І виринай… За небокрай, Мов наполохані думки, Летять птахи. Ти не дрімай – Полиш страхи… Скорботна пісня журавлів Зависла в мареві. І гнів Обсохне й обпаде, як гріх торішній, На цій землі ти все ж не лишній, Якщо таки живеш… Ігор ГАВРИЩАК, доцент ТНМУ

Читати далі