Іванові Франку

Іванові Франку

Вознісся ти над часом і над нами,

До тебе йдуть із квітами й вінками,

Це ж біля тебе влітку й навесні

Звучатимуть і вірші, і пісні.

Каменярем ти був по плоті і по духу,

Тож недаремно зупинився біля «Руху».

І подолавши відстані і час,

Вже в камені вернувся знов до нас.

Це ж ти зумів народу освітити

Шляхи до правди, волі, до освіти.

Засіяне тобою не пропало,

На благодатний ґрунт воно упало.

Тебе цькували і свої, й не раз

І не злічить завданих образ.

З своїм народом в праці був й в думках,

Росли мозолі на душі й руках.

Слово твоє неначе «тверда криця»,

Воно у творах, наче сніг, іскриться.

Для нас ти став Мойсеєм і пророком,

Те, що створив, не осягнути оком…

Хоча і душі в нас тепер розкуті,

В одну ж громаду ж досі ще не скуті.

 

Україна

Ти народилася із битв й надій,

Твоя душа духовністю обвита,

Розділили прапор твій

Навпіл барви неба й жита.

Ти винайшла і колесо, і плуг

Й найпершою з усіх спекла хлібину,

Та тебе лихо взяло в круг

Й вітри невдач штовхали в спину.

Була язичницею ти,

Перейняла Христову віру,

До тебе з хлібом йшли свати,

Ти всьому знала ціну й міру.

Ти була знаною в світах,

Всюди гриміла твоя слава,

Та після князя Ярослава

Ти стала, мов підбитий птах.

Героїв, геніїв, святих,

Що ти зродила, – не злічити,

А скільки ж серед них є тих,

Яких ти не зуміла захистити.

Твоя душа для всіх відкрита,

На захід спрямувала хід,

Впродовж віків твоя еліта

Яскравий й там лишала слід.

Знов оповили тебе хмари,

Щоб відвернути їх, – молюсь,

Бо ж розривають тебе чвари,

Як розривали матір-Русь…

Єднаймося ж, як з хатою поріг,

Чи, як в утробі з мамою дитина,

Чи може, як з хурделицею сніг,

Єднайтеся ж, благає Україна!

Валерій Дідух,

доцент ТДМУ

Поділитись:Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInEmail this to someonePrint this page