Ярослав Чишкевич: «Зимові канікули – це чудова нагода побути з рідними»

Ярослав Чишкевич – студент 2 курсу медичного факультету, cтароста потоку (спеціальності «медицина» з нормативним терміном навчання). Зустрілася з ним після завершення зимової екзаменаційної сесії. Попросила юнака розповісти про своє навчання, про те, чим захоплюється у вільний час, про плани на майбутнє.

– Сесія – напружений час для студентів. Результатом задоволені?

– Так. На іспиті з медичної хімії отримав якнайбільшу кількість балів. Це одна з моїх улюблених дисциплін, яку, переконаний, майбутній лікар має знати на «відмінно».

– Свій шлях до здійснення мрії – стати медиком ви розпочали…

– … з Рівненського медичного коледжу. Тут здобув освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого медичного спеціаліста за спеціальністю «медсестринство». Отримав диплом з відзнакою й зробив наступний крок: продовжив навчання в ННІ медсестринства ТДМУ, де готують фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Навчання поєднував з роботою – працював за своїм першим медсестринським фахом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії лікарні швидкої допомоги в Тернополі. Через рік подав документи для вступу на 2 курс медичного факультету ТДМУ, бо впевнився: бути лікарем – моє покликання. До слова, заявку про вступ подав також до Одеського медуніверситету й за результатами ЗНО був рекомендований до зарахування на бюджетну форму навчання. Але вирішив, що Тернопіль рідніший і ближчий, адже мій тато родом з Тернопільщини й свого часу теж закінчував наш університет. Тож з оригіналами документів прийшов до приймальної комісії ТДМУ та нині є студентом контрактної форми навчання.

– Родом звідки?

– З Рівного.

– Обравши лікарський фах, продовжили родинну традицію?

– Так, мій дідусь був головним лікарем в одній з лікарень на Тернопільщині, згодом працював терапевтом у першій міській лікарні. Бабуся – медсестра. На жаль, дідусь помер, коли моєму татові було лише п’ятнадцять. Батьки свого часу закінчили наш університет. Тато – онкохірург, завідує поліклінікою Рівненського обласного онкодиспансеру. Мама – лікар-інфекціоніст, працює в міській лікарні у Рівному.

– Тобто, будете медиком…

– … у третьому поколінні. Брат Олексій після закінчення школи теж збирається подавати документи до медичного коледжу, потім – в університет. Про майбутню ж професію наймолодшого братика Мирона мовити рано, бо він ще до садочка ходить.

– Яка царина в медицині найбільше приваблює?

– Хірургія. Щоправда, який напрямок обрати ще не визначився.

– Як вдається поєднувати навчання з роботою в лікарні?

– Це нелегко, але цілком реально, головне – правильно зорганізувати власний час. Ставши студентом медичного факультету, продовжую працювати у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії, але вже на півокладу. Робота мені подобається, а вчитися й працювати в лікарні цікавіше, ніж лише вчитися. Хоча спочатку було важко психологічно. Адже це відділення має свою специфіку й хворі тут потребують особливої уваги та інтенсивного догляду. Перші три місяці роботи видалися найскладнішими. Дуже вболівав за пацієнтів, яких спіткала важка недуга, виснажуючи себе психологічно. Проте поступово навчився керувати власними почуттями, виробив професійні навички спілкування.

– Часто випадають нічні чергування?

– Головним чином, на вихідні, але, буває, що й серед тижня. В мої функції входить доглядати за хворими, яким після операції не можна підніматися з ліжка, ставити крапельниці.

– Розкажіть про якийсь цікавий випадок.

– Їх чимало. Ось хоча б недавній курйоз з прооперованою бабусею, яка вночі захотіла додому. «Я тісто замісила й поставила в тепле місце, щоб підійшло. Треба пиріжків наліпити», – хвилювалася старенька. Коли заспокоїлася – знову поринула в сон.

– На дозвіллі яким справам віддаєте перевагу?

– Читанню. В пріоритеті – фахова література та наукова фантастика. Улюблений автор – польський письменник Станіслав Лем, до речі, лікар за освітою. Особливо сильне враження справили його романи «Високий замок» – про львівське дитинство письменника, «Мир на землі» та цикл науково-фантастичних оповідань про пригоди астронавта й дослідника космосу Йогана Тихого, написані з властивим Лему тонким гумором. Але оскільки вчуся та працюю, то вільного часу мало. Якщо ж випадає можливість відпочити – подорожую. Мандрівки урізноманітнюють життя, роблять його яскравішим. Серед країн, де вже побував, – США, Франція, Німеччина, Бельгія. Цього літа їздив у Нідерланди. Амстердам дуже мені сподобався. Після Нью-Йорку це найкраще місто, де я був.

– Чим полонив вас Нью-Йорк?

– Кажуть, що більше місто, то більше можливостей для молоді. Я побував у Нью-Йорку 2015 року. Перейшов на 4 курс медичного коледжу й влітку поїхав за туристичною візою в гості до родичів, які живуть і працюють у США. До слова, родичі теж медики. Тітка, приміром, випускниця ТДМУ, нині працює лікарем у шпиталі в Флориді. Звичайно, мені було цікаво побачити, як працює лікувальний заклад у США, так би мовити, зблизька.

Що вразило особливо? Розмаїття людей і культур в одній країні. Планую під час наступних літніх канікул взяти участь в програмі Work and Travel – поїхати, попрацювати, попрактикуватися в знанні англійської та збагатитися новими враженнями про США.

– Що для вас зимові канікули?

– Можливість побути вдома і разом з рідними відсвяткувати Різдво.

– Колядувати будете?

– Неодмінно. І з благодійним вертепом ходитиму. Різдвяні колядки, вертеп та кутя – чудовий початок нового, 2018 року!

Лідія ХМІЛЯР

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin