Юрій Петришин: «Вдячний дружині за розуміння й підтримку»

Cтудент 6 курсу медичного факультету Юрій Петришин успішне навчання поєднує з активною участю в громадському й культурному житті університету. Юрій – член студентського парламенту, де його обрали головою сектору гуртожитків, учасник театральної студії «Арт-драма» та студентського Різдвяного вертепу, інших цікавих проектів, започаткованих у ТДМУ. А ще Юрій – глава сім’ї, люблячий чоловік і батько двох чудових діток. Каже, що сім’я – найкраще, найцінніше, що є в його житті. Підтримка рідних додає енергії та натхнення і в навчанні, і в громадських справах.

– Як познайомилися з дружиною?

– Знайомство відбулося, коли обоє навчалися в медичному коледжі в Бориславі. Ярина молодша від мене на два роки, тож вступила до коледжу пізніше. Коли вперше її побачив, подумав: «Яка гарна дівчина!». Спочатку спілкування було віртуальним – через соціальні мережі. Листувалися, потім я запропонував зустрітися, запросив на прогулянку. Майже 10 років минуло з того часу, але перше побачення запам’яталося назавжди. Вже тоді вирішив, що ми повинні бути разом.

Я навчався за державним замовленням і після закінчення коледжу отримав скерування до сільського медичного закладу. Але пропрацював фельдшером лише місяць, бо в лютому 2009-го мене призвали до армії. Рік служив солдатом. Ярина мене чекала. Коли була можливість – приїжджала, щоб побачитися. Товариші по службі мені заздрили: «Яка красуня твоя дівчина!» Коли у квітні 2010-го повернувся з армії – справили весілля.

Після одруження два з половиною роки працював диспетчером і фельдшером «швидкої» в Трускавці, звідки родом Ярина. Я ж народився в сусідньому містечку Стебник, що за 15 хвилин їзди від курортного Трускавця.

– Ставши медиком, ви продовжили родинну традицію?

– Ні. У батька робітнича професія, мама – вчитель музики. Але моя бабуся дуже добре знається на травах і в дитинстві багато розповідала мені про лікувальну силу кожної рослини. Мабуть, під впливом її розповідей я й вступив до медичного коледжу. Пізніше, попрацювавши фельдшером «швидкої», вирішив здобувати вищу медичну освіту. Поштовхом стали слова старшого колеги. «Ви багато працюєте й могли б стати гарним лікарем. Чому не вступаєте до медичного вишу?». Після цієї розмови я зателефонував батькам, сказав, що хотів би продовжити навчання, щоб здобути вищу медичну освіту. Вони мене підтримали. Потім набрав номер приймальної комісії ТДМУ, запитав, чи можна вступити на 2 курс (з нормативним терміном навчання) університету після коледжу, адже вступна кампанія вже завершувалася. «Так, – відповіли мені. – У вас є ще п’ять днів, щоб подати необхідні документи». Тож уже наступного дня я був у Тернополі. Подав документи, успішно склав вступний іспит з біології та став студентом ТДМУ. Вдячний долі за це.

– У ТДМУ навчалася також і ваша дружина?

– Так, коли я вступив на перший курс, Ярина вже була студенткою фармацевтичного факультету заочної форми навчання. Торік вона закінчила 5 курс й отримала диплом провізора.

– Діти – найбільша втіха та надія батьків. Їх у вас двоє…

– 2012 року народився син Святослав, 2016-го – донечка Марічка. Їй уже більше року. Дружина нині перебуває в декретній відпустці й опікується дітьми. Їх поява нас ще більше зблизила та об’єднала. І хоча навчання в медичному університеті потребує багато часу й сил, до Трускавця, де зараз мешкає моя сім’я, приїжджаю щовихідні. Добре, що є пряме залізничне сполучення.

– Важливий момент у стосунках молодої сім’ї – фінансовий.

– Матеріальні проблеми, які виникають, стараюся вирішувати самостійно. Знаходити підробіток допомагає знання комп’ютерів.

– А щодо побутових питань?

– Коли я вдома, все робимо разом.

– Скільки вам років?

– Буде 28. А одружився в 21.

– Кажуть, любов згодом переходить у звичку.

– Дякувати Богу, в моїй сім’ї цього не сталося. Наші почуття, випробувані часом, залишилися такими ж справжніми й щирими.

– Що в дружині подобається вам найбільше?

– Її характер – люблячий, терплячий та водночас діяльний. Підтримка дружини для мене – додаткова мотивація реалізувати себе в цьому житті, в професії. А ще Ярина чудова господиня та прекрасна мати.

– Куди під час канікул їздите відпочивати?

– Моє захоплення – альпінізм. Підкоряв Говерлу взимку, піднімався на скелі Криму, тоді ще не загарбаного Росією. Останнім часом їздили з дружиною до Славська – на лижах кататися. Святослава брати із собою не ризикнули, бо він був ще надто малий, залишили під опікою дідусів і бабусів. Тепер діток двоє, а в планах на літо – поїздка до моря. Сину вже шість років виповнилося. Він цікавиться технікою й колекціонує моделі автомашин. Донечка вже навчилася ходити.

– Студентська сім’я нині не дивина, але студентська сім’я з дітьми зустрічається нечасто. Чи є серед ваших друзів-однокурсників молоді батьки?

– Одногрупниця тернополянка Оксана – мама двох діток. І в студента Володимира з моєї групи підростає син.

– Що у ваших навчальних планах?

– Успішно скласти «Крок» і випускні іспити. Далі – інтернатура. Докладу всіх сил, щоб стати висококваліфікованим фахівцем і здобути авторитет у професійному середовищі. Хочу, щоб університет і моя сім’я мною пишалися.

Лідія ХМІЛЯР