«Цвіт душі» Наталі Волотовської як космічна величина

Свою нову книгу, що побачила світ у видавництві «Тернограф», тернопільська письменниця Наталя Волотовська назвала незвично – «Цвіт душі». Для того, щоб зрозуміти, чому саме так, а не інакше, книгу треба прочитати. Назва інтригує, адже з точки зору простого обивателя відомо, що душа – як космічна величина (згусток енергії) невидима, безформна, без запаху, тим більше – без кольору. І раптом… цвіт.

Але це як та з якого боку дивитися. Бо дуже часто можемо чути від людей: у нього (або в неї) світла чи темна душа. І цим все сказано. Хтось «світлий» добрими вчинками, а хтось – темними. У когось душа готова обійняти увесь світ, а в когось – тишком-нишком ховається за сімома замками. А виявляється, душа може цвісти – квітувати радістю, любов’ю, доброчесністю, сміливістю тощо. Авторка згаданої книги спробувала через поезію зануритися в історію України – від Хрещення до Незалежності. Оскільки Наталя ще й талановита художниця, то замість класичних книжкових розділів створила коротенькі фрески-замальовки та скрасила видання власними ілюстраціями. Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Нестор Літописець, Данило Галицький, Пересопницьке Євангеліє, козаки, гетьмани, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Зірка Полин, Україна – неповний перелік головних героїв твору, якими відкривається книга.

У кожного з нас свої асоціації зі символами рідної України. Є вони і в Наталі Волотовської, але на першому місці – Зарваниця, Чорнобиль, Материнство. Саме про це йдеться у розділі «Символи України». В її рядках звучать нотки оптимізму, які вселяють віру й надію у прийдешнє відродження прабатьківського краю:

«Важко бути феніксом, що з попелу,

Повертає знову до життя.

День прийде – й лелека над Чорнобилем

Знову понесе комусь дитя».

Не оминає авторка й теми Голодомору. Відчувається, що доки писала, проживала-пропускала через себе кожне слово, кожний рядок. А це, ой, як не просто, як не легко… Посвята Джеймсу Мейсу нагадує, як завдяки американцю, поверталася та воскресала з невідомості пам’ять про страшні сторінки жахливої трагедії українського народу. Хіба можна спокійно читати ось це: «До крихти найменшої, до квасолини… Поки селами нипала червона орда, цвинтарем стало пів-України. Отака вона, комуністична хода». До слова, рядок з поеми «Голодомор» «Мільйони їх, мов колосків на ниві» викарбувано на пам’ятнику жертвам Голодомору, який встановлено на межі Тернопільської та Хмельницької областей.

Зазвичай до згаданих тем, зокрема – «Дорогами УПА», звертаються або професійні дослідники-історики, або сивочолі представники літературного цеху, а тут раптом молода поетеса, творчості якої притаманний глибокий романтичний ліризм… У виданні можна ознайомитися із «Вінком присвят», куди увійшли славетні імена: княгиня Ольга, Настя Лісовська (Роксолана), Мотря Кочубеївна, Леся Українка, Соломія Крушельницька, Іван Горбачевський, Катерина Білокур, Катерина Грушевська, Василь Стус, Олена Теліга, Володимир Вихрущ, Іван Марчук. З особливою любов’ю та шаною авторка виписує два портрети найдорожчих для неї людей – бабусі Галі та дідуся Володимира. Епіграф «Моя бабусю, старша моя мамо…» Ліни Костенко розчулює до сліз. Оскільки до збірки увійшло вибране з творчості Наталі Волотовської, а це поезія й проза (уривки з двох романів), то зупинятися на кожному творі буде не те, щоб не доречним – втрачатиметься цілісність. Чтиво потребує окремішнього детального аналізу. Але навіть цих текстів достатньо, аби зрозуміти, що в літературу прийшла талановита, самобутня письменниця, яка не зупиняється на досягнутому: вперто долає будь-які перешкоди (з особистих спостережень). І що важливо – Наталя завжди дослухається до порад, чого не можна, на жаль, сказати про інших. Знаєте, свідомо повертаюся до її легенди у віршах «Материнська пісня». Зізнаюся чесно, майнула думка, що тема вже не нова: скільки всього писано-переписано. Але… Наталя «засвітила» цю тему новизною з несподіваного боку. Коротенько про зміст. Мати з немовлям на руках зустрічає гурт пісень, які сперечаються між собою, яка з них найкраща: бойова, лірична, народна, духовна. «Хто з нас щедріший на зоряну вроду і ближчий до серця своєму народу?». Почувши голоси, прокинулося дитя. І мати запропонувала: хто з пісень заспокоїть плач дитини, та пісня й найкраща. Ви вже, мабуть, здогадалися, що дитятко перестало плакати лише тоді, коли мама заспівала колискову: «Пісня Пісень, якій в грудях затісно, проста і велична мамина пісня». Багато цікавих тем, які відразу не охопити, це треба читати. Книга «Цвіт душі» Наталі Волотовської має з’явитися в кожній бібліотеці обласного центру. Це добрий проект очільника Тернопільської обласної організації НСПУ Олександра Смика, який започатковано кілька років тому. Кожний член письменницької спілки має унікальну можливість видрукувати книжку вибраного.

Грані таланту Наталі Волотовської різнобарвні: пише, малює, співає. Немає потреби перераховувати «енну» кількість її нагород і звань – займе багато часу. Скажу одне, асистентка Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, кандидат медичних наук, член НСПУ, НСЖУ Наталя Волотовська прагне лікувати не лише тіло, а й душу. «Інструментів» для цього в неї багато – Господь щедро ними обдарував… І найперший – Слово.

Валентина СЕМЕНЯК,

член Національної спілки журналістів України,

член Національної спілки письменників України