Тетяна Сімора: «Вдячна викладачам за отримані знання та навички»

Студентка 6 курсу медичного факультету Тетяна Сімора не раз брала участь у Всеукраїнських студентських олімпіадах з різних дисциплін, де демонструвала відмінні знання й здобувала призові місця. Зокрема, за результатами другого етапу Всеукраїнської олімпіади з ендокринології, що відбулася в квітні на базі нашого університету, Тетяна посіла перше місце.

– Загалом за роки навчання в ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського я була учасницею шести Всеукраїнських студентських олімпіад, низки науково-практичних конференцій, а також Міжнародних медичних конгресів студентів та молодих вчених, які щороку зорганізовує наш університет. Всі ці заходи сприяють підготовці висококваліфікованих фахівців, компетентних і відповідальних. Також це обмін досвідом, корисною інформацією, а ще – нові позитивні враження, – розповіла Тетяна.

– У школі ви теж брали участь в олімпіадах?

– І в школі – Почаївській ЗОШ I-III ст., і в Кременецькому медичному училищі ім. Арсена Річинського, куди вступила після 9 класу. Батьки завжди всіляко підтримували моє прагнення до знань, заохочували брати участь і в олімпіадах, і в конкурсах. Я здобувала призові місця в Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, на 4 курсі медучилища посіла друге місце у Всеукраїнському конкурсі професійної майстерності медичних сестер. Здобувши фах медсестри та отримавши диплом з відзнакою, вступила на 2 курс ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського.

– Медицина цікавила вас змалку?

– Ні, в дитинстві я не хотіла бути медиком, хоча в нашій родині ця професія, можна сказати, спадкова. Моя мама та тітка – висококваліфіковані медсестри, мамин брат – фельдшер. Мене ж медицина не приваблювала, бачила якою втомленою приходила з роботи мама, особливо після нічних чергувань. Вона працювала в лікарні у відділенні педіатрії. І дорослі, яких болить, бувають роздратовані, неспокійні, що вже казати про дітей! «Хворі діти потребують подвійної уваги, співчуття, турботи, від цього великою мірою залежить результат лікування», – казала мама. Я з нею погоджувалася, але не гадала, що медицина стане й моїм покликанням. У шкільні роки підлітки зазвичай хочуть бути акторами, стюардесами, льотчиками… Я ж бачила себе журналістом. Потім моя думка змінилася і у 8 класі захотіла стати прикордонником. Навіть не знаю, звідки така ідея з’явилася, але носилася з нею мов з писаною торбою. Натомість батьки радили вступати до педагогічного, а ще краще – до медичного училища. Були сльози, бо на той час медиком я себе не уявляла, але подала документи та вступила до Кременецького медучилища. На першому курсі нам викладали шкільну програму, яка мені завжди легко давалася, на другому розпочалися медичні дисципліни. Їх вивчення вимагало більшого терпіння та наполегливості. Спочатку було складно, але з кожним заняттям моя зацікавленість медициною зростала, я сумлінно вчилася й дедалі більше переконувалася, що не помилилася з вибором професії, що саме медицина – моє покликання. Закінчуючи 4 курс, знала, що хочу вчитися далі, щоб здобути вищу медичну освіту. І вже свідомо, а не за порадою батьків, подала документи до ТДМУ ім. І.Я. Горбачевського.

Щоб вступити на 2 курс навчання зі спеціальності «лікувальна справа», слід було скласти іспит з біології. З тестами впоралася успішно, але місць державного замовлення було лише 15, а заяв від вступників надійшло понад 160. Тобто майже 10 осіб – на одне місце. «Вступлю – буду вчитися, а ні – то піду працювати», – казала собі, з нетерпінням чекаючи дня, коли оприлюднять результати вступної кампанії. І ось він настав. Коли побачила, що є другою в списку рекомендованих до зарахування – спочатку очам не повірила, а вже за мить радості не було меж. Вступ до ТДМУ означав початок нового етапу в моєму житті: навчатимуся в провідному медичному виші України.

– Час збігає швидко. Нині ви студентка останнього, випускного курсу. З майбутньою спеціалізацією вже визначилися?

– Коли вступала до ТДМУ, бачила себе в майбутньому акушером-гінекологом. Однак за роки навчання відкрила для себе низку інших чудових лікарських спеціальностей, які теж припали до душі. А загалом лікар – це не ремісник, що знає лише свою вузьку спеціальність. Запам’яталися слова завуча кафедри хірургії №1, доцента Володимира Борисовича Добророднього: «Розумний лікар знає свою галузь медицини, а мудрий лікар досконало знає свою галузь і добре орієнтується в інших». Узагалі в нашому університеті працює багато чудових викладачів, яким вдячна за отримані фахові знання та навички. Бо це база, основа, фундамент успішної роботи в медицині. Дуже подобається спеціальність «хірургія». Після 4 курсу мала практику, зокрема, у відділенні нейрохірургії. «Хвостиком» бігала за досвідченими лікарями: ходила з ними на перев’язки, оглядала пацієнтів, аналізувала МРТ-знімки. Мені також дозволили бути присутньою під час операцій, а згодом навіть асистувати. Це була чудова можливість застосувати отримані знання й умін-ня на практиці. З терапевтичних дисциплін улюбленими є ендокринологія, неврологія та інфекційні хвороби.

– Студентські олімпіади – це теж безцінний досвід. З котрого курсу берете в них участь?

– Із третього курсу. Запам’яталися, зокрема, перші олімпіади з фармакології, патанатомії. Патологічна анатомія – надзвичайно цікава наука. Збагнула це, коли стала студенткою ТДМУ.

– Цьогоріч ви перемогли на Всеукраїнській олімпіаді з з ендокринології, а на Всеукраїнській студентській олімпіаді з дисципліни «інфекційні хвороби», що відбулася на базі кафедри інфекційних хвороб Одеського національного медичного університету, були нагороджені дипломом за найкращий збір анамнезу. Як готувалися до них?

– Активно. Дуже вдячна викладачам, які мені допомагали, зокрема, завідувачу кафедри внутрішньої медицини №1, професору Надії Василівні Пасєчко, доценту Людмилі Валеріївні Наумовій.

– Що запам’яталося особливо?

– Другий тур олімпіади з ендокринології передбачав курацію хворого з використанням інтерактивної дошки в навчально-практичному центрі стимуляційного навчання. В Україні він один з кращих і студентів з інших вишів навіть завидки брали. Мене ж переповнювала гордість за альма-матер, де створені прекрасні умови для навчання й здобуття студентами необхідних практичних навичок.

– Навчання у вас на першому місці. Але зараз канікули. Як відпочиваєте?

– Кажуть, відпочинок – це зміна діяльності. Працюю у відомому медичному центрі медіа-менеджером. Робота цікава, творча, динамічна й мені до вподоби, адже я люблю писати. Свої літературні здібності реалізую, беручи також участь у проекті «Обличчя ТДМУ», в рамках якого за підтримки керівництва нашого вишу студенти створили глянцевий журнал «UNITIME», де йдеться про найцікавіші події в житті альма-матер. До слова, олімпіади – це не лише праця, а й відпочинок, можливість побувати в інших університетах, містах, позна-йомитися з гарними та розумними людьми. Я ж бо не прихильник пасивного відпочинку. Коли маю вільний день – їду до батьків, щоб побути з ними, поспілкуватися з молодшим братом Дмитром. А ще хоча б раз на місяць влаштовую собі побачення зі Львовом. Дуже люблю це місто, його особливу атмосферу. Хоча жити там не хотіла б. Є міста, куди хочеться приїжджати, але коли залишаєшся надовше, місто перестає бути твоїм улюбленим. Воно стає буденним. А ще канікули – прекрасний час для занять на курсах англійської мови.

– Ваш улюблений вислів?

– Або робиш, або не робиш, ніякого «спробую» чи «намагатимуся». Тобто, якщо берешся за справу, то роби її добре та доводь до кінця.

Лідія ХМІЛЯР

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin