Тамара Воронцова: «Допомагати іншим для медика – норма життя»

Громадську відзнаку за професіоналізм і милосердя «Орден Святого Пантелеймона» називають «українським медичним Оскаром». Її присуджують за видатні особисті досягнення в галузі охорони здоров’я та медичної науки, новаторство, заслуги в благодійній, гуманістичній та громадській діяльності.
Цьогоріч від Тернопільщини претендентом на нагороду у номінації «Служіння суспільству» є кандидат медичних наук, доцент кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією ТДМУ, голова Тернопільського осередку «Всеукраїнське об’єднання «Медики Майдану» Тамара Воронцова. Випускниця ТДМУ 1986 року, лікар-педіатр за фахом і покликанням, прекрасний викладач, людина з великим професійним і життєвим досвідом, Тамара Олександрівна переконана, що допомагати іншим для медика – норма життя. І сама поспішає зробити якомога більше хорошого, корисного та Боговгодного. З початком подій на Майдані та військових дій на сході України важливою частиною її життя стало волонтерство. Взимку 2014-го разом з іншими медиками Майдану Тамара Олександрівна рятувала людські життя, а нині зорганізовує гуманітарні вантажі нашим воїнам, які захищають українську землю на Сході від російської військової агресії.
Що спонукає людей активно займатися волонтерською діяльністю, вкладаючи в неї власні сили, енергію, час, часто – нерви і навіть здоров’я? Мабуть, у кожного був свій поштовх. Для Тамари Воронцової таким поштовхом став Майдан.
Події зими 2013-2014 року вона пам’ятає до найменших подробиць. І коли згадує – хвилюється, бо надто ще свіжі в пам’яті ті тривожні дні.
– Наприкінці 2013 року я мала їхати до Києва на курси спеціалізації з дитячої гастроентерології, але помінялася з колегою та поїхала пізніше – в лютому 2014-го. Син Олексій на той час навчався в Київському університеті культури. Коли почалися події на Майдані, він вирішив, що має бути там. Ми зустрілися 3 лютого і я запитала, чим можу допомогти учасникам Революції Гідності. Син поскаржився, що не вистачає лікарів. Того ж вечора я прийшла в медпункт, який протестувальники облаштували в будівлі Київської міської держадміністрації, запитала, чи потрібні терапевти. Мені дали стетоскоп і попросили оглянути та надати допомогу пацієнтам.
Наступні два місяці Тамара Олександрівна жила в шаленому ритмі. Зранку поспішала на курси, навчалася, складала тести, а ввечері й уночі чергувала в медпункті, допомагаючи пораненим і хворим. Дні 18-20 лютого були найкривавішими. Силовий розгін ходи до Верховної Ради, нічний штурм Майдану, пожежа в Будинку профспілок… У ніч з 18 на 19 лютого під час атаки силовиків Олексію Воронцову під ноги кинули світлошумову гранату. Він знепритомнів.
– Мого сина врятував дрогобичанин Олег Ушневич, який відтягнув його з небезпечної зони, щоб Олексій не загинув у вогні або від рук «беркутівців». А 20 лютого на вулиці Інститутській синового рятівника вбив снайпер. Куля влучила Олегові в серце. Через добу, коли Олексію, який отримав контузію, стало трохи краще, ми з ним знову пішли на Майдан. Тоді ще ніхто не знав, чим усе закінчиться. Метро не працювало, силовики блокували проїзди до майдану, але Олексій сказав, що прорветься, а мене попросив піти до Михайлівського Золотоверхого собору, де облаштували шпиталь для поранених. Звідти після реєстрації мене скерували до будинку на вулиці Прорізній, де саме відкрили ще один шпиталь. Була друга доба після масових розстрілів і ніхто не знав, чого чекати й чи будуть ще поранені та вбиті. Готуючись до найгіршого, ставили операційні столи, крапельниці, щоб, коли знову ситуація загостриться, приймати поранених. Напруга була величезна. Але Богу дякувати, нового кривавого штурму Майдану не було, Верховна Рада зобов’язала силовиків розблокувати вулиці та повернутися на місця постійної дислокації. Осмислюючи ті події, скажу: система медичної допомоги, що сформувалася на Майдані, була надзвичайно дієвою. Медики працювали самовіддано, злагоджено, ефективно, надаючи оперативну допомогу постраждалим. Серед них було чимало колег з Тернопільщини: лікарі, медсестри, фельдшери, студенти… Кожен зробив свій внесок у порятунок людей і свідчення про це, я переконана, треба зафіксувати. Тому взяла участь у створенні реєстру учасників медичного руху Тернопільщини на Майдані під час Революції гідності та всеукраїнського реєстру медиків Майдану. У мене були телефони колег з трьох шпиталів, що входили до медичної «інфраструктури» Майдану, збереглася також книга реєстрації. Прізвищ в ній не було, лише імена. Приміром, «Надя, терапевт» або «Михайло, психолог». І номери телефонів. Складаючи списки, телефонувала всім. Хтось вже був в зоні АТО, хтось повернувся додому. Спілкувалася, уточнювала дані, занотовувала. Реєстр передала в Міністерство охорони здоров’я України, – розповідає Тамара Олександрівна.
Після створення Всеукраїнського громадського об’єднання «Медики Майдану» Тамара Воронцова очолила Тернопільський осередок цієї громадської організації, а в грудні 2015 року зорганізувала перші урочисті збори лікарів Тернопільщини, які працювали в медпунктах і шпиталях Майдану.
З початком військових дій у Донбасі Тамара Олександрівна активно допомагала добровольчим батальйонам, збираючи і надсилаючи в зону бойових дій теплі речі, продукти, медикаменти. В одному з таких батальйонів служив і її син.
– Олексій спочатку не казав, що бере участь в бойових діях у складі добровольчого батальйону «Карпатська Січ». Коли телефонувала, заспокоював, що перебуває в Києві й готується до екзаменаційної сесії в інституті, – згадує Тамара Олександрівна.
Через півроку батальйон «Карпатська Січ» увійшов до складу 93 окремої механізованої бригади, де Олексій Воронцов, підписавши контракт, прослужив два роки. Був поранений, одужав і знову повернувся на бойові позиції. Має нагороди за мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
– Якось до мене звернулися представники «Правого сектора» з проханням допомогти придбати маленькі хімічні грілки для рук і ніг, – згадує Тамара Олександрівна. – Я розповіла про це шестикурсникам медичного факультету і вони зорганізували доброчинну акцію «Відмовся від кави – зігрій бійця АТО». Адже хімічна грілка коштувала тоді, як філіжанка кави – 10-15 гривень. Волонтери розмістили оголошення в корпусах ТДМУ, в соцмережах і вже наступного дня студенти почали приносити грілки, теплий одяг, взуття, медикаменти. Відгукнулися й викладачі університету. Ми тоді придбали грілки на 2500 гривень, зібрали також продукти, теплі речі, ліки й відправили все це двома мікроавтобусами бійцям. Потім були нові доброчинні акції й нові вантажі, відправлені нашим військовим на схід.
Коли розпочалася російська військова агресія, волонтерська допомога мала винятково велике значення. Зокрема, дуже потрібні були медикаменти, лікарські засоби й витратні матеріали. Все це коштувало дорого. За благодійною допомогою Тамара Олександрівна звернулася до своїх однокурсників, які працюють за кордоном. Відгукнулися майже всі, але це була одноразова доброчинність. Натомість колишні викладачі ТДМУ Надія Архіпова та Богдан Бойчук, які нині мешкають в Канаді, одразу надіслати посилку з медичними витратними матеріалами, медикаментами, гігієнічними засобами й нині продовжують допомагати.
Отримавши посилку, Тамара Олександрівна відвезла її в мобільний військовий госпіталь в містечку Покровськ на Донеччині. Так почалися її поїздки прифронтовим бездоріжжям. Після Покровська було Водяне і Піски під Донецьким аеропортом. Щоразу, крім речей медичного призначення, везла продукти, теплий одяг, гігієнічні засоби.
Тричі з гуманітарною допомогою побувала вона у Львівському центральному військовому шпиталі, де разом зі студентами, членами молодіжної організації «Со-кіл», колегами – доцентом кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Інгою Кубей та доцентом кафедри онкології, променевої діагностики і терапії та радіаційної медицини Мирославом Домбровичем відвідала поранених бійців і вручила їм подарунки.
Медики, як ніхто, розуміють: високоякісні витратні матеріали потрібні і в хірургічному, і в травматологічному відділеннях, і у відділенні політравми, в операційних та реанімації. Словом, скрізь, де лікують і рятують. За три останні роки члени Тернопільського осередку ГО «Всеукраїнське об’єднання «Медики Майдану» відправили з півсотню посилок з медичними витратними матеріалами в медичні батальйони і медчастини на першій лінії оборони в зоні АТО і у військові шпиталі, а також в Київський центр дитячої кардіології і хірургії, Інститут нейрохірургії, Хмельницький неонатологічний центр, в госпіталі для ветеранів бойових дій, дитячі лікарні на Луганщині. Допомагали і тернопільським медичним закладам. У реанімаційне відділення Тернопільської обласної дитячої лікарні передали дитячі дихальні маски, ручний апарат для штучної вентиляції легень – мішок АМБУ, в пологовий будинок – катетери для новонароджених.
– Зараз медичне постачання в зоні АТО поліпшилося, але, як і раніше, в шпиталях, що працюють чи не по всій лінії фронту, просять перев’язувальний, шовний матеріал. Узимку дуже потрібні протизапальні, протизастудні засоби. Доправляти вантаж допомагають волонтери Логістичного центру допомоги бійцям АТО. Або передаємо посилки адресно військовими Української добровольчої армії, які їдуть в зону бойових дій, – розповідає Тамара Олександрівна.
Для родин учасників АТО їй теж хочеться зробити щось добре, тому охоче відгукнулася на ініціативу громадської спілки «Об’єднання учасників АТО Тернопілля» зорганізувати «Різдвяні зустрічі» – святковий захід для наших воїнів та їхніх сімей. За кошти, які зібрали викладачі кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією ТДМУ, придбали подарунки й вручили їх дітям, чиї батьки, на жаль, загинули на цій війні.
Тамара Олександрівна – член громадської ради при департаменті охорони здоров’я облдержадміністрації. Разом з адміністрацією ТДМУ вона зорганізовувала співпрацю фахівців відповідних клінічних кафедр ТДМУ та спеціалістів «Медичної клініки на колесах» Міжнародного благодійного фонду «Дар життя». Педіатрична мобільна бригада, яку очолює доцент кафедри дитячих хвороб Тамара Воронцова, провадить профілактичні огляди дітей у містечках і селах Тернопільщини. За два роки – понад десяток виїздів. Також педіатрична мобільна бригада активно співпрацює з медичною службою доброчинних організацій «Карітас» і «Колиска життя».
Усе згадане – лише дещиця з великої кількості добрих справ, здійснених головою Тернопільського осередку «Всеукраїнського об’єднання «Медики Майдану». Її волонтерська діяльність викликає велику повагу і вдячність. Тамара Воронцова нагороджена відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», медаллю «За службу Україні», нагрудним знаком «Волонтер України», орденом «За спасіння життя» імені видатного діяча в галузі охорони здоров’я й медичної освіти, лікаря та науковця, члена-кореспондента Національної академії медичних наук України, професора Леоніда Якимовича Ковальчука, який упродовж 1997-2014 років очолював ТДМУ.
Ці нагороди, як каже Тамара Олександрівна, вона хотіла б розділити зі своїми колегами – викладачами і студентами – учасниками волонтерського руху в ТДМУ, Надією Архіповою та Богданом Бойчуком з Канади, які надсилають гуманітарну допомогу для лікарень і військових шпиталів нашої країни, з усіма, хто регулярно допомагає Українській армії.

Лідія ХМІЛЯР

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin