Студенти-парамедики ТНМУ отримали премії за найкращі мотиваційні есеї

Парамедик – не професія, а покликання

Місяць тому з ініціативи викладачів ТНМУ та за підтримки Всеукраїнської ради реанімації було оголошено конкурс на кращий есей та відеоролик про професію парамедика серед студентів ТНМУ, які здобувають цей фах.

Темою творчого завдання було показати те, як молоді люди освоювали обрану спеціальність упродовж першого року навчання. Мета конкурсу – популяризація професії парамедика. Загалом взяли участь семеро студентів.

До оцінювання творчих робіт залучили викладачів, які займаються підготовкою парамедиків, представників Всеукраїнської ради реанімації, практичних лікарів, студентів старших курсів.

Після ретельного прочитання творчих доробків журі визначило трьох переможців. Перше місце отримала Аліна Томків, друге – Ірина Пащук, третє – Ігор Свірський.

Матеріальну мотивацію для молодих людей надала Всеукраїнська рада реанімації. Премія за перше місце – 3000 гривень, друге – 2000 гривень і третє – 1000 гривень. Особливу подяку організатори конкурсу висловлюють Віталію Крилюку.

Вітаємо студентів з їх перемогою. Бажаємо їм стати висококваліфікованими парамедиками!

Пресслужба ТНМУ

Пропонуємо читачам есеї переможців конкурсу.

Аліна ТОМКІВ:

– Що ж… Це було захоплююче, екстремально-драйвово, емоційно-бурхливо й яскраво-насичено, наповнено злетами та падіннями.

І я зараз не про відвідини американських гірок, а про мої особисті враження від першого року навчання в Тернопільському національному медичному університеті за спеціальностю «Парамедик».

Сотні навчальних годин, запам’ятовування великого обсягу теоретичного матеріалу та поєднання вивченого з практичними навичками. Ми росли та вдосконалювалися з кожним днем завдяки плідній праці всього викладацького колективу. Навчальні дисципліни були чітко відмежовані найнеобхіднішим, що передусім повинен знати фахівець екстреної медичної допомоги. Через кілька місяців ми значно розширили світогляд, адаптувалися до складних стресових ситуацій, відпрацювали безліч симуляційних завдань практично, застосовуючи стандартні європейські алгоритми, навчилися контролювати власні емоції, визначати пріоритети, правильно комунікувати в команді ЕМД, з родичами та постраждалим. Також ми натренували фізичну стійкість, вдосконалили знання іноземної мови у сфері невідкладної медицини. Цікавим є те, що всі симуляції – не просто вигадка, реальні випадки, взяті з викликів бригад ЕМД в Україні.

Варто зазначити, що більшість фахових дисциплін викладають цілком нестандартно, але від того не менш вражаюче. Чи могли б ви уявити процес навчання в затишній атмосфері, на килимі, коли викладач перебуває на одному рівні зі студентами? Чи можете повірити, що викладацький колектив, працівники екстреної медичної допомоги стануть друзями й порадниками будь-якої хвилини?

Відвідування майстер-класів, європейських стандартизованих курсів, змагань, конференцій, запозичення досвіду парамедиків з інших країн – усе це було для нас щоденною справою. Ми змогли зрозуміти нелегкий шлях як пацієнта, так і парамедика від місця події до приймального відділення, зуміли об’єднатися заради спільної мети – порятунку життя людини.

Незважаючи на сумніви рідних, поради друзів, я впевнено можу сказати, що не шкодую про власний вибір і здобуваю саме ту професію, яка приносить мені задоволення.

Ігор СВІРСЬКИЙ:

– На перше заняття ми прийшли третього вересня. Всі переживали, ніхто не знав чого очікувати.

Почали з анатомії: вивчення остеології, розміщення органів у певних площинах, що було доволі складно, одразу після закінчення школи, але впоралися.

Цікаві заняття з психології кризових станів, де нас навчили працювати в різних життєвих ситуаціях, які пригодяться в майбутньому.

Запізнившись на пару з іноземної мови через пошуки потрібної вулиці нового для нас міста, ми вперше почали об’єднуватися, як команда й разом виправдовуватися перед викладачем.

Наша «хрещена мати» – Г.Ю. Цимбалюк разом з професором А.А. Гудимою познайомили нас з чудовими людьми й професіоналами своєї справи – Рітісом Малашаускасом та Анатолієм Каленюком. З перших їхніх слів збагнули, що «парамедик» – не професія, а покликання.

Згодом відвідали курс «Професійна робота парамедика при травмі» від Рітіса та А.Л. Каленюка, який значно розширив наші знання та навички.

Ось уже й завершення першого семестру, перші іспити, хвилювання, кілька годин солодкого сну та перші результати, які показали справжні можливості кожного з нас.

Другий семестр розпочався з предмета «Фізіологія людини», великих конспектів і безлічі протоколів, які спочатку здавалися нам важкуватими та незрозумілими. Але ми знову звикли, почали детальніше вчити й тепер з легкістю можемо виконати будь-яку рефлекторну пробу, визначити групу та резус крові, перевірити зір чи прочитати ЕКГ.

Улюблений предмет – «Перша допомога». На цих заняттях працюємо на підлозі. Кожного разу симуляція за сценарієм цікавої ситуації з реальних випадків.

Галина Юріївна Цимбалюк – наш взірець, кваліфікований фахівець з 17-ти річним досвідом роботи у службі екстреної медичної допомоги, керівник симуляційного центру TESIMED – завжди вчить нас, як працювати в критичних ситуаціях, незалежно від стану, уражень, віку та статі.

Ольга Олегівна Прохоренко – наше натхнення, викладачка з багаторічним досвідом роботи у Тернопільській службі ЕМД, завжди готова допомогти, пояснити, донести всі подробиці.

Наш «хрещений батько» – завідувач кафедри медицини катастроф і військової медицини, професор Арсен Арсенович Гудима – вчив нас досконало комунікувати між собою в команді, з постраждалим, родичами та свідками. Дуже хороший викладач, який дав нам зрозу-міти, що, незважаючи на роботу парамедика, існує також власна безпека, про що ми не повинні забувати.

Якщо коротко, то всі наші викладачі – справжні майстри своєї справи.

Серед парамедиків троє пройшли курс у Рітіса, більше, ніж половина – курс BLS. Всі, хто склав контрольний іспит, отримали сертифікати від Європейської ради реанімації та ресусцитації.

Ми разом брали участь у перевірці служб екстреного реагування в Тернополі. Були на чемпіонаті «TernopilSimOlimp-2018», де працювали бригади з багатьох міст України та іноземні команди. Відвідали «Кременецьке медичне ралі».

Неймовірна поїздка в оперативно-диспетчерський центр екстреної медичної допомоги в місті Луцьк подарувала незабутні враження.

У співпраці з організацією «Захист патріотів» надавали першу допомогу симуляційним постраждалим під час теракту в торгівельному центрі.

Цього року було багато труднощів, які ми здолали, багато непорозумінь, які ми вирішили, і тепер – ми одна велика дружна сім’я.

Дякуємо Г.Ю. Цимбалюк, О.О. Прохоренко, А.А. Гудимі, А.Л. Калинюку, В.О. Крилюку, Ю.А. Денисюку, Романові Гуку, Анастасії Гудимі за те, що ви завжди поруч. Дякуємо за цей неймовірно захопливий рік.

Ірина ПАЩУК:

– Було дуже важко у свої сімнадцять років зробити доленосний вибір, визначитися, з чим хочу пов’язати власне життя, та й що мені взагалі подобається. Але зараз, коли позаду перший рік навчання, можу з упевненістю сказати: не помилилась. Парамедик – той, хто рятує життя. Мабуть, це вже не просто шляхетна професія, а справжнє покликання. І я воістину щаслива, що моє подальше життя буде пов’язане саме з цим.

Усе почалося з вибору університету. ТНМУ. Тут тобі ніколи не буде нудно, тут ти завжди знайдеш чим зайнятися. І це не тому, що тебе хтось змусив, а тому, що університет справді дає багато можливостей для самовдосконалення та самореалізації. Викладачі, які з часом стають твоїми друзями, одногрупники, які тебе завжди підтримують, і, звичайно ж, розумна конкуренція, яка просто необхідна для саморозвитку.

Узагалі особисто для мене важливу роль відіграють кваліфіковані викладачі. Адже без них не отримали б усіх тих цінних знань, тієї підтримки, розуміння того, що ми не дарма сюди прийшли. Повірте, це дуже класно, коли не лише одногрупники, але й викладачі стають твоїми друзями. Адже саме в такій атмосфері, коли ми всі, у тому числі викладач, сидимо на килимку та обговорюємо певні ситуації з надання першої медичної допомоги, аж ніяк не відчувається напруження, і матеріал засвоюється набагато краще.

Наші куратори –Галина Юріївна Цимбалюк, Ольга Олегівна Прохоренко та професор Арсен Арсенович Гудима – це окрема любов. Хоча, на перший погляд, вони здалися суворими, але згодом збагнула, що це не так. Їхній підхід до викладання, цікаві історії з життя, лекції, які ніколи не були нудними, відіграли дуже важливу роль під час навчання. Особливо мені запам’яталася фраза Ольги Олегівни про «плюс 1 на нашу користь», суть якої полягає в тому, що коли виклик «швидкої» завершується позитивним результатом, наприклад, успішною реанімацією, то ми отримуємо так званий «плюс 1 до карми». Хотілося б завжди дотримуватися цього принципу в житті. Тому, що в ці хвилини людина відчуває такий заряд енергії, який спонукає до нових і нових звершень.

Можливо, не все вдавалося з першого разу, але ми завжди піднімалися та йшли далі. І в цьому нам допомагало багато сучасного обладнання, на якому проводили реальні симуляції, світові навчальні програми та кваліфіковані викладачі. Усе це дає нам змогу отримати високий рівень знань та усвідомлення того, що ми обрали правильний шлях.