Струни душі

Ігор ГАВРИЩАК

Ми – дві планети в зоряних світах.

Зустрілись, посміхнулись, розійшлися.

В твоїх очах не відчай, швидше, страх.

Дай Боже, щоб я в цьому помилився.

Свою орбіту вибудовуєш сама,

Гортаєш карти зоряного неба,

Шукаєш сонце. Видно, не знайшла:

Одні вже зайняті, іншим вже не треба.

Чумацький Шлях прославсь

у безвість з небуття.

У діви ночі – такі холодні гірко-чорні крила.

Розкинула їх вперто й гордо, наче стяг.

І тільки мрія напина твої вітрила.

***

Я нині відпущу свою любов,

Як відпускаю цьогоріч і осінь.

Тече по жилах зазимніла кров.

Твої сліди чи листя вітер носить.

Їх потім позбирає у мішок

Ретельний сторож – добрий сивий муж.

Святий огонь їх зітре в порошок –

То попіл наших зголоднілих душ.

***

Впали слова із рук

Просто на зимний брук,

Повзуть, наче зомбі.

І ворон, а може, крук,

Розкинувши крил бунчук,

Вдає з себе герб у ромбі.

Небесний холодний метал

У світлі ліхтарних жал

Розірветься криком совиним.

І час – той старий вандал –

Націдить тиші бокал,

Згадавши давні

провини.

***

Вітер вирве лист із рук,

Понесе поміж домами,

Вдарить золотом у рами,

І зостанеться за нами

Сто доріг і сто розлук.

Вітер вирве лист із рук.

День – вже вицвілим конвертом

Із моїм ім’ям затертим

(важче жити, ніж умерти)

Впаде на холодний брук.

Ігор ГАВРИЩАК,

доцент кафедри української мови