Синдром емоційного вигорання: як подолати та жити з радістю в душі

Стан емоційного вигорання, а саме так називають психологічний стан людини, в якому вона почувається виснаженою і розумово, і психологічно, відчував чи не кожний. Дедалі важче прокидатися вранці, йти на роботу чи навчання. Дедалі складніше виконувати домашні обов’язки, зосередитися на головному, робочий день розтягується до пізньої ночі, але відчуття таке, ніби перевантажив тонну вугілля, а ще псуються стосунки з рідними, тими, хто оточують. Не завжди людина й розуміє, що з нею відбувається, адже емоційне вигорання на початкових стадіях схоже на осінню хандру чи, приміром, легку депресію. Як розпізнати «ворога» та подолати його ще в «інкубаційному» періоді, дізнавалися у фахівця – керівниці Центру психологічного консультування Тернопільського національного медичного університету, психологині Тетяни Гусєвої.

– Пані Тетяно, що означає сам термін «емоційне вигорання»?

Тетяна ГУСЄВА, керівниця Центру психологічного консультування Тернопільського національного медичного університету, психологиня

– Термін «емоційне вигорання» (burnout) ввів американський психіатр Герберт Фрейденберг (1974 р.) для характеристики психолoгічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивному та тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері під час надання професійної допомоги.

Американський психолог Герберт Фрейденберг першим наголосив на серйозності проблеми емоційного виснаження та його впливу на особистість людини. Тоді ж були описані основні причини, ознаки й стадії розвитку хвороби.

Емоційне виснаження проявляється у відчуттях емоційного перенапруження та в почутті спустошеності, вичерпаності власних емоційних ресурсів. Людина відчуває, що не може віддаватися роботі з таким же натхненням, бажанням, як раніше. Науковці розрізняють три основні ознаки синдрому емоційного вигорання. Але хочу зазначити, що розвитку синдрому емоційного вигорання передує період підвищеної активності, коли людина цілковито захоплена роботою, забуває про власні потреби, а потім настає перша ознака – виснаження. Воно визначається як почуття перенапруги й вичерпання емоційних та фізичних ресурсів, коли почуття втоми не зникає навіть після нічного сну. Після відпочинку ці явища зменшуються, але відновлюються, щойно людина повертається в колишню робочу ситуацію.

Наступна ознака синдрому емоційного вигорання – особистісна відстороненість, коли майже ніщо не викликає емоційного відгуку – ні позитивні, ні негативні обставини. Втрачається інтерес до пацієнта, який сприймається на рівні неживого предмета, сама присутність якого часом неприємна.

Третьою ознакою є відчуття втрати власної ефективності або зниження самооцінки в рамках вигорання. Людина не бачить перспектив у своїй професійній діяльності, знижується задоволення роботою, втрачається віра у власні професійні можливості.

– Що є головним чинником хвороби?

– Синдром емоційного вигорання є комбінацією фізичного, емоційного та когнітивного виснаження чи втоми, але головним фактором є емоційне виснаження.

Якщо мовити про стадії, то першою з них є відчуття, коли людина задоволена своєю роботою, але постійні стреси поступово зменшують енергію.

Спостерігаються перші ознаки синдрому: безсоння, зниження працездатності й част-кова втрата інтересу до своєї справи. На цьому етапі людині так важко зосередитися на роботі, що все виконується дуже повільно. Спроби «надолужити згаяне» перетворюються в постійну звичку працювати пізно ввечері або у вихідні. Відтак хронічна втома проєктується на фізичне здоров’я: знижується іму-нітет, і застудні захворювання перетворюються в хронічні, дають знати про себе «старі» болячки. Люди на цьому етапі зазнають постійного невдоволення собою та тими, хто поруч, часто сваряться з колегами.

Емоційна нестабільність, занепад сил, загострення хронічних захворювань – це ознаки п’ятої стадії синдрому емоційного вигорання. Якщо нічого не робити й не починати лікування, стан людини ли-ше погіршуватимуться, переростаючи в глибоку депресію.

Вигорання – це відсутність енергії, якою ви раніше зловживали та витратили запас на певні роки вперед. Звичайно, це не означає, що тепер потрібно роками сидіти й акумулювати енергію бездіяльністю, навпаки, настав час переглянути те, як живете, не ставити перед собою чергову «термінову» мету.

Синдром емоційного вигорання своєю клінічною картиною схожий на депресію. Людина переживає глибокі страждання від удаваного відчуття самотності та приреченості. В такому стані важко щось робити, на чомусь зосередитися. Проте подолати емоційне вигорання значно легше, ніж депресивний синдром.

– Трапляються (й доволі часто) випадки, що ті, хто покликаний лікувати, самі страждають від синдрому емоційного чи, як його ще називають, професійного вигорання…

– Так. Цікавим є погляд щодо питання вигорання в медичній сфері доктора Д. Драммонда, автора книги про емоційне вигорання медиків. Зокрема, він зазначає, що існує три типи енергетичних рахунків або балансів усередині кожного з нас:

Фізичний енергетичний баланс. Робите енергетичні внески, турбуючись про власне фізичне тіло, за допомогою відпочинку, фізичних вправ і правильного харчування.

Емоційний енергетичний баланс. Робите енергетичні внески завдяки здоровим стосункам зі своїми друзями та рідними. Отримувати підзарядку в цій сфері необхідно, якщо хочете бути емоційно доступним для своїх пацієнтів, колег, рідних і друзів.

Духовний енергетичний баланс. Тут внески надходять, коли є усвідомлення власного почуття мети. В практиці таке відбувається під час ідеального співробітництва з пацієнтом. Після такого, ніби кажете собі: «Ось чому я став лікарем». Усвідомлення мети може бути й поза межами роботи. Тривалі періоди життя без усвідомлення мети виснажують цей баланс і людині важко збагнути, навіщо рухатися далі.

Для лікарів тримати ці рахунки в позитивному балансі – моральний обов’язок, адже за законами фізики, що Д. Драммонд вважає й першим законом лікарського вигорання: «Ти не можеш дати те, чого не маєш».

– «Ваша найкраща якість роботи та найкраща якість життя належить від вашого вміння керувати цими енергетичними рівнями. Нас не вчили на це звертати увагу. Навпаки, вимушені ігнорувати нашу фізичну, емоційну та духовну енергію, ми рухаємося далі, незважаючи на повне виснаження всіх наших енергетичних резервів і наражаємо себе на великий ризик емоційного вигорання», – читаємо настанови доктора.

Ось три основні симптоми, які, на його думку, відповідають цим трьом балансам. Це – виснаження. Емоційний та фізичний рівень енергії лікаря дуже низький, знаходиться на спаді. Типовими думками для цього симптому є такі: «Я не впевнений, що й надалі так витримаю». Деперсоналізація. Прапорцями для цього симптому є цинізм, сарказм і бажання зірватися на пацієнта чи роботу загалом. Такий стан ще відомий, як «втома співчуття». На цьому етапі ви емоційно недоступні для пацієнтів та інших людей. Емоційна енергія – на нулі. Брак ефективності. Починаєте сумніватися в значенні та якості своєї роботи та гадаєте: «В чому сенс? Моя робота все одно не має значення». Починаєте переживати, що зробите помилку, якщо справи не зміняться на краще.

– Що робити, коли людина знайшла у себе симптоми емоційного виснаження?

– Найперше, варто пройти діагностику. Класичний опитувальник – це МВІ за Маслач, який можна пройти самостійно, чесно відповідаючи на запитання або звернутися до фахівця. Отримані результати дадуть відповідь на питання, чи потрібно вам з цим щось робити. Хочу дати базові рекомендації щодо швидкого відновлення. Це: повноцінний сон, правильне харчування, регулярна фізична активність – вам знадобляться позитивні думки та соціальна підтримка. Аналіз причин, що призвели до емоційного виснаження, – це ще одна ефективна стратегія боротьби із синдромом вигорання. Принцип особистого захисту простий, його можна висловити одним словом «баланс». Рівновага між витратою ресурсів та їх відновленням дає змогу зберегти здоров’я та працездатність на тривалі роки. Щоб ефективно відновитися, прислухайтеся до себе. І обирайте саме той вид відпочинку, який відповідає витраченому ресурсу.

Який метод профілактики емоційного виснаження ви б не обрали – пам’ятайте про важливість психічного здоров’я.

Підготувала Лілія ЛУКАШ,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)