Світоч української науки та духовності

31 січня виповнилося 100 років від дня смерті відомого вченого й патріота Івана Пулюя. Фундаментальні праці з фізики та електротехніки, науково-популярні, публіцистичні праці, спогади талановитого фізика, вдумливого філософа є актуальні й нині.

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в селищі Гримайлів на Тернопіллі у заможній, побожній сім’ї Оксани Бурштинської та Павла Пульгуя. Прізвище вченого у минулому було саме Пульгуй, а 1861 року змінене на тепер знане Пулюй. У шість років батьки віддали сина до школи, де він швидко опанував абетку, а згодом латинський та готичний шрифти.

Іван Пулюй з 1857 до 1865 р. навчався у Тернопільській гімназії, яку закінчив із відзнакою. У ній він 1863 року заснував таємне товариство «Громада», яке стало осередком виховання української еліти.

Іван ПУЛЮЙ

У Тернополі, на вулиці Листопадовій, поблизу будинку, де збиралися члени таємного товариства, за сприяння академіка НАМН України, професора ТДМУ Михайла Андрейчина та доцента Тернопільського національного економічного університету Оксани Збожної 2014 року відкрито меморіальну дошку учасникам молодіжного об’єднання «Громада», на ній присутній також барельєфний портрет Івана Пулюя.

Восени 1865 р., виконуючи волю своїх батьків, Іван Пулюй став студентом теологічного факультету Віденського університету, який закінчив з відзнакою 1869 року. Проте не висвятився, бо вирішив навчатися на філософському факультеті того ж університету, про що повідомив батьків. У листі, який він отримав, батьки повідомили, що «коли він не підкориться їхній волі, їхньому бажанню й не висвятиться та не займе посаду душпастиря, то нехай рахується з тим, що батько й мати зречуться його як свого сина». Отриманий лист надзвичайно його засмутив, але він вирішив не звертати з обраної дороги. І вже взимку 1869 року Іван Пулюй став студентом філософського факультету, після закінчення якого 1872 року працює асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у місті Фіюме (нині – Рієка в Хорватії).

У Відні Іван Пулюй був серед засновників таємного товариства української студентської молоді «Січ».

У 70-х роках Іван Пулюй написав підручники з геометрії, з електрики, популярну книгу «Непропаща сила». Неабиякий резонанс у наукових колах зробила Пулюєва праця «Про тертя повітря й електричне сіяння матерії». Остання була настільки цікавою, що Англійське фізичне товариство надрукувало її в науковому журналі Physical Memoris.

Восени 1875 року він виїжджає до Страсбурга, де вступає на філософський факультет університету за спеціальністю «фізика» («електромеханіка»). Через два роки Іван Пулюй захистив з відзнакою дисертацію і 1877 року отримав ступінь доктора філософії Страсбурзького університету за спеціальністю «фізика». Того ж року повертається до Відня, де працює приват-доцентом фізико-математичної кафедри. Крім того, він – асистент у лабораторії австрійського фізика Лянге.

Одружився Іван Пулюй 2 жовтня 1884 року з Катериною-Йосифою-Марією Стозітською (1863-1945), студенткою Віденського університету, в зрілому віці, коли йому виповнилося вже 39 років. Свого часу, коли Іван Пулюй, уже відомий вчений, займався проблемою тривалості свічення електроламп, то він навіть експериментував з використанням людських волосинок, і саме майбутня дружина, пожертвувала йому для дослідів своє волосся і, напевно, цим фактом освітила їхнє прекрасне сімейне життя, їхню любов. У сім’ї з 15 дітей виросло лише три доньки та три сини: Наталка стала піаністкою й дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського, Ольга та Марія – вчительками, Олександр здобув інженерний фах, Юрій став доктором технічних наук, а Павло – медицини.

1884 року ректорат німецької політехніки в Празі запросив Івана Пулюя очолити кафедру фізики. Тут він працював до виходу на пенсію. 1889-1890 року вчений був ректором цієї школи, а 1902 року став першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету.

Тоді ж, перебуваючи на посаді професора німецької політехніки у Празі, Іван Пулюй організовує товариство «Українська громада», створив стипендійний фонд для незаможних студентів.

Меморіальна дошка учасникам молодіжного об’єднання «Громада»

На захист української мови, на яку накинула зашморг Російська імперія, став і Іван Пулюй. Звертаючись до головного управління у справах друку в Петербурзі 20 січня 1904 р., він з гіркотою констатував: «Переклади Святого Письма дозволені в Російській Імперії на більше як 36 мовах. Вільно там навіть Монголам, Туркам і Татарам читати і проповідувати слово Боже на своїй мові, вільно й Полякам і таким слов’янським народам, як Серби, Болгари та Чехи, що, жиючи, розсіяні по всій Імперії, становлять тілько малесенький процент російського населення, не вільно тілько 25 мілліонному русько-українському народові, хоч він з московським ще й одновірний.

Минуло вже 23 років з часу того, як моє прошеннє, предложене 1881-го року шановному Управленню по ділам печати, щоб дозволено на Україні русько-український переклад Нового Завіту, було признане «не подлежащим удовлетворенію… Долучено:

1.Святе Письмо Старого Завіту мовою русько-українською. Переклад Куліша, Левицького і доктора Пулюя. Виданнє британського і заграничного біблійного товариства у Відні 1903.

2.Святе Письмо Нового Завіту. Мовою русько-українською переклали вкупі П. А. Куліш і Доктор Пулюй. Відень. Накладом Гольцгавзена, 1901».

У листі від 12 лютого 1905 р., до дійсного тайного радника Кобеко, директора царської публічної бібліотеки та президента спеціальної комісії, що мала переглянути цензурні закони, Пулюй просив винести на розгляд комісії такі питання: скасувати царський указ від 18 травня 1876 р.; допустити українську мову в Україні в урядах і школах, у виданнях преси і на всіх царинах наукової та літературної праці; дозвіл для ввозу в Росію наукових видань Товариства імені Шевченка у Львові; дозвіл для ввозу Біблії українською мовою.

Іван Пулюй, стурбований долею українців, які внаслідок російсько-японської війни потрапили в полон, надсилає 5 лютого 1905 р. такого листа японському генералу Ногі: «Між полоненими російськими солдатами, які зараз перебувають інтерновані в Японії, буде немало з України (Південної Росії). Спонуканий бажанням справити цим полоненим радість, ласкаво прошу Вашу величність, дозволити органам британського і заграничного Біблійного товариства розповсюджувати Святе Письмо українською мовою між солдатами. Надіючись на гуманність японців, сподіваюся, що ваша Величність сповнить моє прохання. Остаюся з виразом найвищої пошани. Професор доктор Іван Пулюй».

20-го травня Іван Пулюй отримав відповідь з японського бюро, яка закінчувалася словами: «От имени генерала Ноги бюро имеет честь известить Вас, что желание может быть исполнено и назначенные Вами книги для несчастных пленных можете выслать на адресу бюро в Токио». Як повідомляла львівська газета «Діло» 1905 р., професор Пулюй пожертвував 1000 примірників збірника псалмів, а біблійське товариство надіслало їх пароплавом «Гамбург-Кобе».

1906 р. Іван Пулюй став кавалером австрійсько-імператорського ордена Залізної Корони за наукову та педагогічну діяльність. Через десять років удостоївся Комтурського Хреста – імператорського ордена Франца-Йосипа.

1913 року Івана Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства.

Коли вибухнула Перша світова війна, вчений привертав увагу світового співтовариства до долі України та її значення для майбутнього Європи. В цей час Іван Пулюй пише дві праці німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» та «Польські русофіли і масові арешти вірних державі українців в Галичині» (1915р.). Ці статті не втратили актуальності й донині.

У праці «Україна та її міжнародне політичне значення» він писав: «Для встановлення тривалого миру у Європі може бути тільки самостійна Україна. Самостійність України є, на наш погляд, ключем для мирного дому Європи… Могила України була б могилою для інших культурних народів Европи, германців чи слов’ян».

Під час Першої світової війни Іван Пулюй разом з професором Іваном Горбачевським, членом найвищої державної санітарної ради у Чеському королівстві, очолювали у Празі комітет допомого біженцям.

Дослідження Пулюя стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів; він знаний дослідник катодних променів і променів, які пізніше дістали назву рентгенівських. 1881 року на Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі за винахід вакуумної лампи, яка в історію техніки ввійшла як Пулюєва трубка, його нагороджують срібною медаллю. Іван Пулюй винайшов точний прилад для визначення механічного еквівалента тепла (нагороджений срібною медаллю на всесвітній виставці у Парижі 1878 р.), електричного телетермометра та запобіжників (1890), способу карбонізування вуглевих волокон до жарових електричних ламп (патент) тощо.

Велика заслуга Івана Пулюя полягає і в проектуванні першої в Європі електростанції, яка працювала на змінному струмі (в Празі), і в запуску електростанцій на постійному струмі в Австрії та Угорщині.

Іван Пулюй разом з П. Кулішем і І. Нечуй –Левицьким переклав з давньоєврейської мови Псалтир та з грецької Євангеліє (1871, 1880, 1887), які увійшли в українську Біблію у видавництві Британського біблійного товариства (1903); він також першим віддрукував народною мовою молитовник (Відень, 1871).

1916 року Іван Пулюй вийшов на пенсію. 31 січня 1918 року він відійшов у вічність.

5 лютого, прощаючись з Іваном Пулюєм, ректор німецької політехніки у Празі, професор Бах сказав: «Ти був не лише людиною твердих переконань і виразно викарбованою особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передовсім вірності народові, з якого ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність рідному народові…доля дозволила тобі побачити ранішню зорю свободи, до якої піднявся з темних воєнних хмар твій народ, який Ти любив до останнього подиху, і її перші сонячні промені побажали озолотити кінець Твого сповненого праці життя».

Івана Пулюя поховали у Празі. Згідно з останнім побажанням небіжчика його останки мають бути перевезені до Гримайлова та поховані біля могили батьків.

Відзначаючи великі заслуги Івана Полюя перед Чехією, у Празі на будинку, де він жив і працював до смерті, встановлена пам’ятна дошка.

Ім’ям Івана Пулюя названі вулиці у Києві, Дніпрі, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі. У рідному Гримайлові є вулиця Пулюя, а також пам’ятник йому.

Тернопільський національний технічний університет носить ім’я Івана Пулюя. Там щорічно організовують наукові читання на честь славетного краянина. Тут відкрили й музей Івана Пулюя. У цьому виші, а також на території Івано-Франківського національного університету нафти і газу встановлені погруддя відомому вченому.

НАН України раз на два роки присуджує премію імені Івана Пулюя за особливі досягнення в галузі прикладної фізики.

Поштова марка України, присвячена 150-річчю від дня народження Івана Пулюя, була видана 1995 року. 25 січня 2010 року випущена ювілейна монета номіналом 5 гривень із зображенням українського фізика…

31-го січня в Тернопільському національному технічному університеті й на кафедрі медичної фізики діагностичного та лікувального обладнання Тернопільського державного медичного університету відбулися заходи, присвячені 100-річчю від дня смерті світоча української науки та духовності Івана Пулюя.

Валерій ДІДУХ,

Юрій РУДЯК,

доценти ТДМУ,

Оксана БАГРІЙ-ЗАЯЦЬ,

асистент

Поділитись:Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInEmail this to someonePrint this page