Ронделі

Задивляємось на жінок

З того часу, як створений світ.

Скільки ж їм дарували зірок?

Не одна з них – фантазії плід.

Скільки ж лине до них думок,

Кожен з нас поглядає їм вслід.

Задивляємось на жінок

З того часу, як створений світ.

Не збагнути усіх їхніх чар,

Їхня зброя – і сльози, і сміх.

А любов – це Божественний дар,

Де любов – там відсутній гріх.

Задивляємось на жінок.

***

В кав’ярні лишень він й вона,

Знайомі ще з шкільної лави.

І чи стрінуться, хтозна,

Навпроти них горнятка кави.

Розстались. Не його вина,

Вона ж шукала в світах слави…

В кав’ярні лишень він й вона,

Знайомі ще з шкільної лави.

Життя – це час здобутків й втрат…

Час непомітно сплив в розмові,

Ця зустріч – ніби зорепад,

Мов спалах давньої любові.

В кав’ярні лишень він й вона.

***

О, сало! Сало! Сало!

Ти ж витвір праслов’ян!

Оспівував замало

Тебе чомусь Боян.

Ти символом вже стало,

Та й гордістю краян,

О, сало! Сало! Сало!

Ти ж витвір праслов’ян!

Вживання тебе – дійство,

Ти, мов на Різдво мак,

За тебе королівство

Продав один дивак.

О, сало! Сало! Сало!

Валерій ДІДУХ,

доцент ТДМУ