Ректор ТДМУ Михайло Корда: «Наміри пришвидшити у нашій країні впровадження телемедичних технологій повинні перетворитися на повсякденну практику»

Телемедицина, яка в світі стала звичною практикою, в Україні, на жаль, сприймається як щось незвідане та майже неможливе, особливо, коли йдеться про сільську місцевість. Туди «швидка» не завжди може дістатися, а про сучасні ґаджети й годі мовити. Втім, незважаючи на високу вартість обладнання, а подекуди й скепсис колег, фахівці нашого університету вже понад шість років успішно застосовують телемедичні засоби в навчально-практичних центрах первинної медико-санітарної допомоги, що розташовані в різних куточках краю. Розмову про це повела з ректором Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, професором Михайлом Кордою.

– Михайле Михайловичу, вже чимало років точаться розмови про доступність меддопомоги сільським мешканцям і невиправдану диспропорцію між «первинкою» та вищими (вторинним і третинним) рівнями? Чи здатні виправити ситуацію телемедичні технології? Які особливості в наданні такої медичної послуги?

– І справді, така проблема існує. Переконалися на практиці, що запровадження в закладах телемедичних технологій є одним з важливих елементів поліпшення якості медичного обслуговування на первинному рівні як для налагодження внутрішньої взаємодії підрозділів, які підпорядковуються Центру первинної медико-санітарної допомоги, так і для взаємодії з вторинною та третинною ланкою. Також хочу наголосити, що засоби телемедицини можна розглядати як один з методів впровадження сучасних технологій у сільській місцевості, особливо коли відстань є критичним чинником для надання медичної послуги, та здійснення належного ресурсного забезпечення. Проаналізувавши особливості поширеності хвороб і причини смертності українців, дійшли висновку, що особливо важливим для закладів первинного рівня є використання таких складових телемедицини, як телемедичне консультування, проведення телеметрії, теле-ЕКГ, використання портативних телемедичних діагностичних засобів для дистанційного збору та передачі інформації про показники діяльності організму пацієнта. Щодо телемедичної консультації, то вона передбачає обмін медичною інформацією про пацієнта, яка повинна бути структурованою, легкодоступною та компактною. Інформаційна ж інфраструктура телеконсультаційної системи має містити джерела отримання клінічної інформації, засоби її обробки й методи надання телеконсультативних послуг. Медична інформація може бути у формі текстового документа, власне, історії хвороби, фотографічних даних – рентгенівські та томографічні знімки, мікропрепарати тощо, записів електричних сигналів – ЕЕГ, ЕКГ, відео- та аудіоданих – відеофрагменти обстеження хворого, запис серцевих ритмів та інше. Важливо, щоб створені високотехнологічним діагностичним обладнанням файли були розміщені у форматі DICOM чи HL-7, це дозволяє зберігати не лише серію знімків мікропрепаратів, комп’ютерної томографії чи МРТ, а весь об’єм даних і багаторазово переглядати результати обстеження, за потреби змінюючи щільність чи інтенсивність зображення. Взагалі ж мета телемедичної консультації – це надання кваліфікованої та спеціалізованої консультаційної медичної допомоги мешканцям, незалежно від їх місця проживання.

Варто зазначити, що під час телеконсультації можна з’ясувати безліч питань, приміром, таких, як допомога у верифікації складних, поєднаних і рідкісних захворювань, диференціальна діагностика, призначення та корекція ефективного лікування. Учасниками телемедичної консультації, відповідно до «Порядку організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини», затвердженого наказом МОЗ України від 19 жовтня 2015 р. №681, є пацієнт, лікуючий лікар, лікар-консультант, працівники кабінету телемедицини. Іноді, за потреби, проконсультуватися у декількох спеціалістів скликають телемедичний консиліум, для проведення якого використовується відео- та аудіозв’язок у режимі on-line.

– Чи важко було на практиці впровадити телемедичні технології?

– Ще шість років тому на підтримку реформ охорони здоров’я в нашому університеті з’явилося п’ять навчально-практичних центрів первинної медико-санітарної допомоги у різних, навіть віддалених селах Тернопільської області. Два з них функціонують як сільські медичні пункти, інші два розташовані на базі фельдшерсько-акушерських пунктів, а один – це амбулаторія загальної практики-сімейної медицини. Створивши такі центри, ми отримали унікальну можливість зробити їх навчальними підрозділами університету та клінічною базою, де проходять практичне навчання студенти старших курсів медичного й стоматологічного факультетів. У складі кожного з них є кабінет лікаря загальної практики-сімейної медицини, стоматологічний кабінет, допоміжні приміщення, аптечний пункт і житловий блок з усіма побутовими зручностями. Так у нас з’явився реальний шанс втілити ідею телемедичних технологій у повсякденне життя, зокрема, наших навчально-практичних центрів. Усі вони оснащені телекомунікаційним зв’язком з можливістю проведення аудіо-, відеоконсультацій, передачі інформації – ЕКГ, рентгенограм, комп’ютерних, магнітно-резонансних томограм, результатів УЗД, лабораторних досліджень через канали телекомунікаційного зв’язку. Також у кожному навчальному центрі встановлено комп’ютер, який під’єднаний до мережі Інтернет, є стільниковий зв’язок. Для проведення електрокардіографії в усіх центрах встановлено електрокардіографи Юкард-100, які використовують також для передачі даних ЕКГ-дослідження в кардіологічне відділення університетської лікарні та отримання зворотної консультації лікаря-кардіолога.

Хочу поділитися досвідом і детально описати, як проводимо передачу ЕКГ, що потребує певної послідовності. Працівник закладу первинного рівня медичної допомоги інформує лікаря-консультанта кардіологічного відділення за допомогою SMS-повідомлення щодо передачі електрокардіограми. Відтак електронну копію ЕКГ надсилають у міжнародному цифровому форматі SCP по 3G або GPRS каналах мобільного зв’язку на електронні скриньки лікарів-консультантів. Електронні копії електрокардіограм розшифровують на персональному комп’ютері або за допомогою мобільного додатка на смартфонах. Результати розшифрування, висновки та рекомендації передають працівникам первинного рівня медичної допомоги у вигляді SMS-повідомлень та на електронні скриньки.

Ще один приклад використання можливостей сучасних телекомунікацій для проведення скринінгових наукових досліджень у навчально-практичному центрі, який розташовано на базі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Увисла, Гусятинського району. Там розгорнули телемедичний комплекс лабораторної експрес-діагностики. Лаборант чи сімейний лікар амбулаторії передає забарвлені фарбою мазки-відбитки за допомогою відеозв’язку з використанням вставленої в окуляр мікроскопа відеокамери на кафедру патологічної анатомії та міжкафедральну клінічну лабораторію ТДМУ в режимі он-лайн. Консультують сімейних лікарів професори і доценти кафедри патологічної анатомії та кафедри функціональної та лабораторної діагностики.

Також нам вдалося у всіх навчально-практичних центрах сформувати електронний облік стану здоров’я мешканців сіл, яких вони обслуговують. Для цього використовуємо програму «Реєстратура». Результати шестирічного постійного обліку звернень за медичною допомогою та щомісячних дворових обходів становлять вагому наукову базу щодо аналізу стану здоров’я мешканців певного регіону й створення програми профілактики хвороб.

Один з останніх наших проектів – це облаштування п’яти міських амбулаторій сімейної медицини Тернопільського медичного округу електрокардіографами Юкард-100. Дані електрокардіографії передають та розшифровують лікарі-кардіологи міського кардіологічного центру. За результатами розшифрування ЕКГ надають рекомендації щодо прийняття рішень стосовно лікування хворого.

– Що перешкоджає, на Ваш погляд, широкому впровадженню телемедичних технологій в Україні?

– Передусім висока вартість обладнання. Навіть якщо розглядати її в межах нашого краю, то це потребує серйозних фінансових затрат. Скажімо, один кардіограф українського виробника вартує 50 тисяч гривень, а потрібна ще станція, яка приймає, оплатити працю фахівців, які обслуговують цю апаратуру, і кардіологів, які розшифровують дані. Ще одна проблема: забезпечення Інтернет-зв’язком, який необхідний, щоб передати цю інформацію, хоча й можна скористатися мобільним зв’язком. У наших центрах ми провели Інтернет й, звісно, зручніше передавати таким шляхом, хоча ще одне технічне вирішення цього питання – скористатися стільниковим зв’язком, система Юкард дозволяє це зробити. Кардіограф пристосований для цього, потрібно лише вставити карточку й кардіограма надійде лікарю на приймальну станцію, де є програмне забезпечення. Інформацію можна надсилати безпосередньо на смартфон, навіть якщо лікар відсутній на приймальній станції, він все одно отримає повідомлення, яке зможе прочитати. Інколи мене запитують, а чи варто взагалі запроваджувати телемедицину, адже це так недешево. Тоді я ставлю зустрічне запитання: а чи дешевшим стане лікування пацієнта, якого через кілька годин, а то й день-два вже у критичному стані доправляють до кардіоцентру? Хоча є й інша вигода від телемедицини, це у випадках, коли побоювання лікаря виявилися безпідставними й пацієнта не потрібно доправляти в інший медичний заклад. В результаті – зекономлені кошти, передбачені на транспортування. Щодо оплати праці медичних фахівців, які надають консультації, то нині це питання залишається відкритим. На жаль, немає поки що схеми розрахунку за надання таких консультацій. У нашому університеті ми цю проблему розв’язали: доценту, який працює в лікувальному закладі та надає цей вид консультативних послуг, проводимо оплату, яку оформлюємо як лікувальне навантаження. Щодо питання зарплатні лікарів медичної установи за «віртуальні консультації», які, й насправді, не входять до їхніх функціональних обов’язків, то воно нині потребує правового врегулювання, адже чинне законодавство у фонді оплати праці таких послуг не передбачає. Одначе сучасний розвиток медичної науки та практики вимагає освоєння цього напрямку. Поза сумнівом, наша країна вже робить перші кроки на шляху до впровадження сучасних технологій медичної телекомунікації, але очевидним є те, що нам потрібно розширити рамки цього процесу, аби повноцінно інтегруватися у світове лікарське співтовариство. І тут уже першочергову роль має відіграти активна позиція медиків і бажання імплементувати телемедичні технології в життя. Ніхто, крім нас, це не зробить. Щоправда, тішить й те, що держава та профільне Міністерство активно лобіює цей процес. У Законі України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» цілий розділ присвячено телемедицині, очікуємо підзаконних актів, аби цей проект отримав фінансування. Тому мене не полишають сподівання, що наміри пришвидшити втілення міжнародних стандартів телемедичних технологій все-таки стануть у нашій країні реальністю.

Лариса ЛУКАЩУК

Поділитись:Share on FacebookShare on Google+Tweet about this on TwitterShare on LinkedInEmail this to someonePrint this page