Провідник української національної ідеї

Павло Платонович Чубинський – етнограф і громадський діяч народився 15 (27) січня 1839 р. на хуторі поблизу Борисполя Полтавської губернії у дворянській сім’ї.

Після закінчення другої Київської гімназії він вступає на юридичний факультет Петербурзького університету та бере участь у діяльності петербурзької української громади.

Павло Чубинський 1861 року захищає дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» та отримує звання кандидата правознавства.

Після закінчення університету Павло Чубинський майже рік проживає у містечку Бориспіль Київської губернії. Тут з-під його пера виходить ціла низка юридичних та етнографічних праць. 1862 року в Києві створили «Громаду», до складу якої входили національно свідомі українці. Серед них були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Тадей Рильський.

Павло Чубинський мав поетичний дар, про що засвідчує його поетична збірка «Сопілка Петруся», видана 1869 року. Любов до України він висловив у вірші, який написав 1862 року та вперше опублікував 1863 року у Львівському часописі «Мета»:

 

Ще не вмерла Україна,

і слава, і воля!

Ще нам, браття-молодці,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороги,

Як роса на сонці;

Запануєм, браття, й ми

У своїй сторонці.

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізняк

І Тарас Трясило

Кличуть нас із-за могил

На святеє діло.

І згадаймо славну смерть

Лицарства-козацтва,

Щоб не втратить марне нам

Своєго юнацтва.

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.

Ой, Богдане, Богдане,

Славний наш Гетьмане,

Нащо віддав Україну

Москалям поганим!?!

Щоб вернути її честь,

Ляжем головами!

Назовемся України

Вірними синами!

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.

Наші браття Славяне

Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щоб ми

Позаду зістались.

Поєднаймось разом всі

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

Душу, тіло ми положим

За свою свободу

І покажем, що ми, браття,

Козацького роду.

 

20 жовтня 1862 року з формулюванням: «за вредное влияние на умы простолюдинов» Павла Чубинського вислали в Архангельську губернію. Тут він працює слідчим, секретарем архангельського статистичного комітету, редактором «Губернских ведомостей» і начальником газетного столу, молодшим, а потім – старшим чиновником з особливих доручень при губернаторі. Залишаючись на службі в адміністрації Архангельської губернії, імператорське російське географічне товариство відрядило Павла Чубинського для дослідження хлібної торгівлі й виробництва в Північно-Двінському басейні. Впродовж місяця, з 10 квітня до 10 жовтня 1867 року, він об’їхав сім губерній: Архангельську, Вологодську, Олонецьку, Новгородську, Костромську, В’ятську та Пермську. Результати, які він отримав, представило відповідне наукове товариство. Праці П. Чубинського заклали основу дослідженням вітчизняної етнографії та статистики й звернули на нього увагу вчені світу.

Імператорське російське географічне товариство «в изъявление особой признательности за полезные его труды, сообщенные обществу» нагородило Павла Чубинського срібною медаллю. Його обрали членом-кореспондентом імператорського московського товариства сільського господарства, членом-співробітником імператорського вільно-економічного товариства, членом-співробітником вільно-економічного товариства, членом-співробітником імператорського географічного товариства, членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії.

11 березня 1869 року Павло Чубинський отримав дозвіл повернутися в Україну.

Його попередні роботи отримали нову оцінку. В квітні 1869 року великий князь Олексій Олександрович подарував Павлу Чубинському діамантовий перстень на знак визнання отриманих різнобічних відомостей щодо північних губерній Росії. В січні 1870 року рада імператорського географічного товариства за опубліковану працю «Очерк народных юридических обычаев и понятий по гражданскому праву в Малороссии» нагородила срібною медаллю.

27 березня того ж року П. Чубинського обрали дійсним членом імператорського географічного товариства. 16 травня «с высочайшего соизволения» він очолює експедицію в Пів-денно-Західний край, яка обстежила Київський та Чернігівський повіти, Подніпров’я, Житомирщину, Поділля, Бесарабію, Мінську, Гродненську, Сідлецьку, Волинську губернії й виявила чимало місць, які на етнографічних теренах українського етносу були невідомими: обряди, повір’я, казки, приказки, замовлення, звичаї, ігри, об’єкти побуту, знаряддя праці тощо.

Головні праці Павла Чубинського: «Очерк народных юридических обычаев и понятий по гражданскому праву в «Малороссии», «Труды этнографической – статистической экспедиции в Западно-Русский край» – сім томів (1 т. – вірування, народні забобони, приказки, загадки й чари; 2 т. – казки й анекдоти; 3 т. Народний календар: веснянки, обжинки, колядки; 4 т. – родини, хрестини, весілля і похорон; 5 т. – народні пісні; 6 т. – юридичні звичаї; 7 т. – про народності, які проживали на етнічних землях України.

До появи праць Чубинського було надруковано 170 українських казок, у його ж виданнях лише кількість казок з міфічним змістом становило 146. У 4 т. опису весілля було присвячено 500 сторінок. Побутових пісень, які ввійшли до 5-го тому, нараховувалося 1884. І чи не його онука, донька сина Павла (К.П. Чубинська), записала у селах Білки, Жадківка, Мала Романівка Новоград-Волинського повіту Волинської губернії майже тридцять весільних пісень, фрагменти яких відображені у монографії «Фольклорний світ східної Волині» (Тернопіль, Медобори, 2018) автора цієї публікації.

Праці з етнографії та статистики Павла Чубинського високо оцінили вітчизняні та міжнародні наукові кола. 1873 року він отримав золоту медаль від Російського географічного товариства, 1875 року – золоту медаль «Міжнародного етнографічного конгресу» в Парижі, а 1879 – почесну премію ім. Уварова Російської академії наук.

1879 року Павло Чубинсьий повертається на свій родинний хутір. Там він важко нездужав і 14 (26) січня 1884 року (лише за один день до свого 45-річчя) відійшов у вічність. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

Доля відвела Павлові Платоновичу Чубинському коротке життя. Проте він зумів його вщерть наповнити і громадською діяльністю, і творчими здобутками.

Та найголовніше те, що він був проповідником української національної ідеї. Його вірш «Ще не вмерла Україна» став неперевершеним виразником загальнонаціональних прагнень українського народу та є духовним символом нації.

Валерій ДІДУХ,

доцент ТДМУ