Один із засновників вітчизняної біохімічної школи та нейрохімії

Олександр Володимирович Палладін – один із засновників вітчизняної біохімічної школи та нейрохімії. Народився 10 вересня 1885 р. у Москві в сім’ї Володимира Івановича й Марії Павлівни Палладіних. Батько О. В. Палладіна – вчений, основоположник теорії дихання рослин.

Олександр Палладін, який разом з батьками переїжджав з місця на місце, свою шкільну освіту почав у Харкові, продовжив – у Варшаві, а закінчив – 1903 року із золотою медаллю (Ларинська гімназія) в Петербурзі. Цього ж року він вступив до Санкт-Петербурзького університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. Першу свою наукову роботу О. Палладін виконав під керівництвом видатного фізіолога І. П. Павлова. Про результати цієї роботи під назвою «Образование искусственных условных рефлексов от суммы раздражений» Олександр Володимирович доповів 1906 р. на засіданні Товариства російських лікарів. Успішно розпочавши наукові дослідження в лабораторії І. П. Павлова, Олександр продовжував їх в університеті, в лабораторії М. Є. Введенського. Його робота «Явления возбуждения и торможения в рефлекторном аппарате при отравлении бруцином и фенолом», 1908 р. виконана під керівництвом Миколи Євгеновича, була удостоєна золотої медалі Петербурзького університету.

1909 р. О. В. Палладін блискуче закінчив університет. За рекомендацією М. Є. Введенського залишився на два роки для роботи при кафедрі фізіології тварин з метою підготовки до професорського звання. Того ж року він був відряджений за кордон для роботи з фізіологічної хімії в лабораторії відомого біохіміка А. Косселя. Університет ще двічі надавав йому закордонні відрядження: 1910 р. Олександр Палладін працює у Тюбенгені в лабораторіях професорів Грюцнера і Бюркера, а 1913 р. – в лабораторії професора Гессенського університету Зиґфріда Гартена. Готуючись стати професором, Олександр Володимирович працював асистентом на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту, читав лекції на Стебутовських курсах і одночасно працював над магістерською дисертацією. 1916 р. була надрукована його монографія «Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин», яку через рік він захистив як магістерську дисертацію.

З 1916 року починається харківський період життя Володимира Олександровича. Йому було запропоновано читати лекції з основ біохімії у Харківському університеті, на що він з радістю погодився, тому що там була необхідна для нього лабораторія. Він читає лекції, пише науково-популярні статті та книги, які доносять до народних мас досягнення науки. 1919 р. виходить його книга «Наукові основи народного харчування», що була написана доступною для широких прошарків населення мовою.

1921 р. рада Харківського медичного інституту запрошує О. В. Палладіна завідувачем кафедри фізіологічної хімії та викладачем курсу фізіологічної хімії, а 1922 р. його обирають професором цієї кафедри, яку він займав до кінця 1931 р., тобто до переїзду до Києва. О. В. Палладін взявся до реорганізації кафедри. Дуже скоро замість курсу медичної хімії з’явився курс динамічної науки про хімію життя. Цей оригінальний курс лекцій, який він читав упродовж 1921-24 рр., був покладений в основу його підручника «Фізіологічна хімія» (1924 р.), що в подальшому (з 1938 р.) був перейменований як «Підручник біологічної хімії».

1921 р. з ініціативи О. В. Палладіна НКО УРСР організовує науково-дослідну кафедру фізіології, яку 1923 р. перетворено на науково-дослідну кафедру біохімії, й Олександра Володимировича призначають керівником цієї кафедри, де під його керівництвом активно проводять дослідження з біохімії м’язів, хімічної динаміки м’язового скорочення, стомлення та тренування, вивчення ролі креатину в усіх цих процесах. Кафедральна лабораторія водночас починає займатися однією з найскладніших галузей цієї науки – біохімією нервової системи. І ще один напрямок, який чітко видно в роботах Палладіна цього періоду, – вплив характеру харчового раціону на обмін речовин, біохімія вітамінів і авітамінозів. Активна діяльність Олександра Володимировича та колективу його однодумців вийшла за тісні рамки кафедри й лабораторії та спричинилося до створення першого на теренах колишнього СРСР Українського біохемічного інституту Народного комісаріату УРСР (нині Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України).

Офіційне відкриття Інституту відбулося 9 листопада 1925 p., коли і розпочалася фактично його діяльність. Незмінним директором його з дня заснування і до 1969 р. був О. В. Палладін (з 1969 р. до грудня 1972 р. він був почесним директором Інституту).

Наукові дослідження цього невеликого наукового колективу були досить різноплановими, а за отриманими результатами – вельми плідними. Вони виконувалися переважно з таких актуальних і важливих для практики на той час біохімічних проблем:

1) біохімії харчування, особливо біохімії вітамінів, зокрема біохімії гіпо- і авітамінозних станів організму;

2) біохімії головного мозку, яка в перші п’ять років роботи інституту посіла чільне місце серед розроблюваних наукових проблем;

3) з’ясування ролі креатину в діяльності м’язової тканини, що стало основою для розроблення третього, нового на той час, наукового напрямку в дослідженнях інституту – біохімії м’язової діяльності.

Окрім цих головних напрямків в Українському біохемічному інституті успішно опрацьовувалися теми, спрямовані на дослідження внутрішньоклітинного проміжного обміну речовин за різних функціональних станів організму, а також питання біохімії залоз внутрішньої секреції та біохімії гормонів, дослідження з порівняльної біохімії.

Харківський період був дуже плідним в науковій діяльності О. В. Палладіна. Саме тоді були закладені основні напрями біохімічних досліджень, які пізніше розвивалися та поглиблювалися в лабораторіях Інституту біохімії АН УРСР. В цей період вже почала формуватися наукова школа Палладіна.

1926 р. за видатні наукові досягнення О. В. Палладін обраний членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН) АН УРСР, йому присвоєно вчений ступінь доктора біологічних наук honoris causa. Він організує видання «Наукові записки Українського біохемічного інституту» – першого періодичного видання з біохімії в Україні і в СРСР, який 1934 року було перейменовано на «Український біохімічний журнал».

1928 р. за ініціативою та за активною участю О. В. Палладіна було організовано Українське фізіологічне товариство (пізніше Українське товариство фізіологів, біохіміків і фармакологів), головою якого його обрано. Товариство відіграло значну роль у розвитку вітчизняної біологічної науки, в підготовці та становленні наукових кадрів.

29 червня 1929 р. О. В. Палладін обраний академіком Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

1935 р. з нагоди ювілею О. В. Палладіна (50 років) йому присвоєно звання заслуженого діяча науки Української РСР.

Починаючи з 1936 р., О. В. Палладін поєднував дослідження з біохімії нервової системи з дослідженням біохімії м’язової діяльності та вивченням проблем біохімії харчування; він широко розгорнув роботу з вивчення впливу умов харчування на біохімічні процеси, пов’язані з функцією м’язів. Ці дослідження О. В. Палладіна мали велике теоретичне та практичне значення, адже визначали шляхи для підвищення працездатності м’язів; вони створили наукові основи для раціонального вирішення питань фізіології праці, фізичного виховання та спорту.

Іншим важливим напрямком дослідницької роботи О.В. Палладіна була біохімія харчування і роль вітамінів у харчуванні людини та тварин. У цій галузі він почав працювати ще у Харкові та випустив два видання своєї книги «Научные основы народного питания» («Физиологические очерки»), а також опублікував низку статей на цю тему.

1939 р. Олександр Володимирович обраний першим віце-президентом АН УРСР.

До проблем вітамінології О. В. Палладін знову звернувся під час Другої світової війни, коли особливу увагу приділив антигеморагічному вітаміну К. Він отримав синтетичний аналог вітаміну К – метилнафтохінон (вітамін К3) і показав, що ця сполука дуже важлива для припинення кровотеч.

1942 р. за великі наукові досягнення О. В. Палладіна обрано дійсним членом АН СРСР.

1944 р. О. В. Палладін затверджений дійсним членом щойно організованої Академії медичних наук СРСР.

1946-1962 рр. О. В. Палладін – президент Академії наук Української РСР.

Діяльність на посту президента Академії наук УРСР також потребувала чимало зусиль. Академія розрослася у велику організацію, яка мала десятки науково-дослідних інститутів, обчислювальні центри, обсерваторії, ботанічні сади, заповідники, де працювала ціла «армія» вчених.

Поле діяльності О. В. Палладіна було дуже широким: наукова та адміністративна робота в інституті, викладання в університеті, обов’язки депутата Верховної Ради СРСР (1946-1958) та Верховної Ради УРСР (1947-1959), члена ЦК компартії України, голови Всесоюзного товариства фізіологів, біохіміків і фармакологів.

Творчі зусилля О. В. Палладіна та співробітників Інституту останніми десятиріччями його життя були зосереджені переважно на розробленні актуальних проблем функціональної нейрохімії: обміну протеїнів, нуклеїнових кислот, вуглеводів, медіаторів та інших біологічно важливих речовин за різних функціональних і патологічних станів організму, а також на з’ясуванні молекулярних механізмів транспортування іонів через клітинні мембрани, вивченні активності Na+-K+- та Mg2+-Ca2+-ATP-аз. Результати таких досліджень, що виконувалися в різні часи на системному, органному, клітинному, субклітинному і молекулярному рівнях, є значним внеском у нейрохімічну науку, в розшифрування біохімічних основ функцій нервової системи, у формування підходів до з’ясування молекулярних механізмів таких специфічних функцій мозку, як пам’ять та психічна діяльність людини. Багаторічні дослідження протеїнів мозку узагальнено в монографії О. В. Палладіна, Я. В. Бєліка і Н. М. Полякової «Белки головного мозга и их обмен» (1972 р.), яку було видано також англійською мовою (1977 р.). У світлі зазначених вище проблем функціональної біохімії, рішенню яких О. В. Палладін присвятив понад 60 років свого життя, були питання, які мали велике практичне значення, зокрема біохімія сну та психозів.

О. В. Палладіна по праву було визнано керівником фізіологічної та біохімічної науки в СРСР, а також засновником одного з найбільш важливих і перспективних біохімічних напрямків – функціональної біохімії та її складової – функціональної нейрохімії. Кінцевою метою цього напрямку досліджень, який плідно розвивався не лише у нас, але й у багатьох країнах світу, є пізнання молекулярних механізмів біохімічних процесів, що становлять основу фізіологічних функцій організму, функцій нервової системи зокрема, а також пошук шляхів впливу на ці функції через регуляцію інтенсивності або спрямованості процесів внутрішньоклітинного обміну речовин.

Свідченням міжнародного визнання заслуг у розвитку біохімічної науки було його обрання дійсним членом Польської академії наук, почесним академіком академій наук Болгарії, Угорщини й Румунії. Він був одним з організаторів і членом Міжнародного нейрохімічного товариства, членом Хімічного товариства Франції (з 1929 р.), членом редколегій трьох міжнародних часописів: «Биохимия» (1947-1972 рр.), «Journal of Neurochemistry» (1956-1972 рр.), «The International Journal of Neuroscience» (1970-1972 рр.).

Поєднання дослідницької, науково-організаційної та педагогічної роботи було правилом усього його життя. Педагогічну діяльність Олександр Володимирович Палладін розпочав ще у 1909 р. і проводив її впродовж 45 років у Петербурзі, Харкові, Києві. Ще за його життя іменем О. В. Палладіна названа аудиторія головного навчального корпусу Харківського медінституту, на будівлі якого встановлено меморіальну дошку з барельєфом на його честь.

На основі курсу лекцій із фізіологічної хімії, який читали в медичному інституті Харкова, О. В. Палладін опублікував перший у країні «Учебник физиологической химии (для студентов и врачей)», що побачив світ 1924 р. (з 1938 р. – «Учебник биологической химии»). З 1924 до 1953 р., тобто протягом 30 років, підручник витримав 25 видань.

За 60 років О.В. Палладін підготував майже 150 докторів і кандидатів наук.

Видатний громадський та політичний діяч О. В. Палладін неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР, депутатом і членом Президії Верховної Ради УРСР, активно працював у міжнародних організаціях з боротьби за мир; як член української делегації, він брав участь в установчій конференції Організації Об’єднаних Націй у Сан-Франциско 1945 р.

О. В. Палладін помер 6 грудня 1972 р. Похований на Байковому кладовищі м. Києва.

Він залишив нам у спадок Інститут біохімії, близько 70 підручників, наукових посібників і монографій та майже 600 наукових статей. Його іменем названо один з проспектів столиці України.

Згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 36 від 29 січня 1973 року «Про увічнення пам’яті академіка О. В. Палладіна», Інституту біохімії АН УРСР було присвоєно його ім’я (на будівлі Інституту встановлено меморіальну дошку з його барельєфом) та засновано щорічну Премію Академії наук УРСР імені О. В. Палладіна за видатні наукові праці в галузі біохімії.

У квартирі, де жив О. В. Палладін, за Постановою Ради Міністрів УРСР створено меморіальний музей, яким опікуються його найближчі учні та послідовники.

Валентина ДАНИЛОВА,

завідувачка ВНТІ Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України,

кандидат біологічних наук