Небо

Небо

Замріяно дивлюсь у небо

І хочу збагнути, про що гомонить.

А космос – без краю

І в далечінь моє серце манить.

 

Збагнути, догнати не можу

Всю велич і мудрість Творця,

Я дякую Богу за долю,

За щастя, любов і життя.

 

Хай згинуть страждання і сльози,

Біль і гріхи пожирає змія.

Нам жити, радіти за ранки і сонце,

За кожну хвилину буття.

 

Леонід КРАВЧУК,

доцент ТДМУ

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin