На струнах серця

Схарапуджені коні іржуть за рікою,

Осипається день, вистигає золою.

Ієрогліфи ночі читати не варто –

Хтось лиш камінь скалічив – може, для жарту,

А чи просто фіґлярив, горбатячи спину.

Як натішився вдосталь, то кинув машину

У жорстоке й холодне нутро автобану,

Розірвавши моменту шліфовані грані.

Позостались слова, наче харч неспожитий,

Як пів кварти вина на столі недопиті.

І читай не читай – все одно не втямкуєш.

І чатуй не чатуй – все одно не впантруєш.

Хоч вартівню постав. Хоч об мур головою…

Схарапуджені коні іржуть

за рікою…

***

Зголоднілі плеса думок

Заковтують тебе, наче гніт,

І зненацька

Вихлюпують риму в скалічений світ,

Дивуючи його варіяцьки.

А далі

Слово по слові

Рядок до рядка –

Наче пряжа змученої Пенелопи –

І виводить букви

Тремтяча рука,

Аж поки тебе не вхопить

Сумнівів хижий звір,

Що підкрадеться отак

по-лайдацьки,

І виповзає страх,

Наче гаддя із дір,

І місяць – надгризена

цяцька –

Блимає вперто із-під хмар,

Як ліхтар старий,

Що навпроти.

І якщо боїшся небесних кар

І не хочеш творити скорботу,

То поставиш крапку!

Ігор ГАВРИЩАК,

доцент ТНМУ