Найвища нагорода – якщо вдалося людині допомогти, вирвати з тенет недуги

Недуги, які ведуть до кабінету лікаря-проктолога, зазвичай доволі незручні для пацієнтів. Інколи навіть сильний біль, який супроводжує майже всі проктологічні хвороби, не завжди може змусити людину прийти до лікаря. Сором’язливість подекуди тримає вдома до останнього. І дуже часто хворі досиджують до того, що потрапляють до лікарів із задавненими хворобами, що в подальшому ускладнює сам процес лікування. Сучасна статистика стверджує, що з хворобами прямої кишки «знайома» кожна четверта людина після 40 років. За словами лікаря-проктолога, асистента кафедри хірургії № 2, кандидата медичних наук Назара Герасимюка нині, на жаль, у проктології зустрічається багато онкопатологій. Тож будь-яке зволікання може призвести в подальшому до летальних наслідків.

– Назаре Іллічу, які симптоми повинні насторожити й спонукати обстежитися в проктолога?

– Біль у животі, здуття, нетримання газів, свербіж, біль у задньому проході, виділення гною та слизу із заднього проходу, домішки крові до випорожнення або кровотеча й набряки чи розростання та новоутвори анальної ділянки – привід до негайного обстеження в лікаря-проктолога.

– Однією з найпоширеніших проктологічних недуг є геморой, чи розроблений якийсь щадний спосіб його лікування?

– На жаль, люди в цивілізованих країнах найбільш схильні до цього захворювання. Нині важко знайти міську людину, яка хоч раз у своєму житті не стикалася хоча б з нескладною формою геморою.

Зараз розроблений новий спосіб щадного (без травматизації тканин заднього проходу) лікування геморою. Методика під назвою трансанальна гемороїдальна деартеріалізація (THD) спрямована на анатомічну та фізіологічну корекцію гемороїдальних сплетень, а не на операційне видалення власне вузлів. Операція THD полягає в локалізації та перев’язуванні всіх кінцевих гілок верхньої прямокишкової артерії, що живить гемороїдальні комплекси. Це досягається за рахунок використання спеціального інструмента (проктоскопа), до якого приєднується доплерівський датчик для точного виявлення артерій з подальшим перев’язуванням. Поруч із датчиком розташоване вікно, яке дозволяє накладати шви й надійно та достовірно перев’язати артеріальну ніжку. Після цього можливе виконання пексії слизової прямої кишки, що закінчується вище рівня зубчастої лінії. Пексія зменшує випадіння гемороїдальних вузлів. Використання інструмента THD ґарантує оптимальний огляд дистальних відділів прямої кишки під час накладання швів для пексії.

Лікування геморою за традиційними хірургічними методами досягається видаленням гемороїдальних вузлів. Почасти це призводить до вираженого больового синдрому у ранньому післяопераційному періоді. Метод THD, оскільки він не передбачає видалення вузлів, має низку переваг. Перша – процедуру здійснюють вище зубчастої лінії, тобто в нечутливій зоні, що забезпечує практичну відсутність болю після операції. Іноді можливий незначний дискомфорт. Крім того, метод THD не потребує видалення вузлів, що зменшує ризик ускладнень. Іншими словами – відсутні відкриті рани й немає потреби у перев’язках. Саме тому відновлення пацієнта після такої операції відбувається дуже швидко (1-2 дні). А за кілька днів можна повноцінно повернутися до роботи.

Разом з головним позаштатним проктологом Тернопільщини Ігорем Білозецьким є першопрохідцями та єдиними в області проктологами, які оперують за THD методикою.

– Що стає причиною розвитку геморою?

– Основна причина розвитку геморою полягає в порушенні кровообігу в малому тазу, зокрема посилений притік артеріальної крові до гемороїдальних сплетень та порушення її відтоку, що в подальшому призводить до затримки крові у гемороїдальній тканині з подальшим патологічним збільшенням гемороїдальних вузлів.

Серед чинників, що збільшують ризик розвитку геморою, є спадкова схильність, малорухливий спосіб життя, тривале перебування в положенні сидячи, приміром, сидяча робота або робота водієм, часті закрепи, важка фізична праця, вагітність і пологи, неправильне харчування, скажімо, вживання великої кількості гострих або пряних страв тощо.

– Найцікавіші випадки з вашої практики?

– До нас за медичною допомогою звернулася 70-річна жінка. Вона скаржилася на запалення апендиксу. Ми провели обстеження й підготували пацієнтку до операції. Під час оперативного втручання виявили пухлину сліпої кишки. Найцікавіше те, що перебіг цієї недуги був безсимптомний. Ще б півроку й пацієнтки могло б не бути в живих.

Найдовша операція в моїй практиці тривала 11 годин. 60-річну пацієнтку оперували з приводу раку сигмовидної кишки. Крім того, в неї була важка супутня патологія – варикозне розширення вен на обох ногах. Аби виконати резекцію кишки, змушені були спочатку видалити підшкірні вени на обох нижніх кінцівках. У післяопераційному періоді варикоз міг призвести до серйозних ускладнень і навіть смерті. Коли ж ми узялися оперувати сигмовидну кишку, з’ясувалося, що пухлина «проростала» у внутрішні жіночі статеві органи, сусідні тканини та розміщена дуже близько до судин. Довелося проводити резекцію тонкої кишки та екстирпацію матки з додатками. Загалом упродовж 11 годин виконали аж п’ять операцій. Відтоді минуло десять років. Пацієнтка повернулася до звичного життя й добре почувається.

– Лікар ніколи не перестає бути лікарем навіть за межами медичного закладу. Чи доводилося вам надавати допомогу поза стінами лікарні?

– Якось з друзями відпочивав в одному із закладів міста. На моїх очах хлопець, який перебрав зі спиртним, почав втрачати свідомість і мимовільно блювати. Щоб не задихнувся блювотою, я надавав йому першу меддопомогу. Хлопця вдалося врятувати. В медицині є таке поняття, як синдром Мендельсона, коли кислий вміст шлунку може потрапити в дихальні шляхи, спричинити їх опік і навіть призвести до рефлекторного спазму. Людина може померти за лічені хвилини. На моїй пам’яті було десь десять схожих випадків. Одного разу на вулиці надавав допомогу непритомному чоловікові. Коли він отямився, вкусив мене за пальця. Відтак з’ясувалося, що він наркозалежний. Я дуже хвилювався, коли про це дізнався. На щастя, ні СНІДом, ні сифілісом не заразився.

– Чи не найбільшою проблемою нашого часу є онкологічні захворювання, що порадите з цього приводу?

– Існує стереотип ще з радянських часів: коли людина чує діагноз «онкологічне захворювання», то вважає себе приреченою. Це справді важка недуга, яка й нелегко піддається лікуванню, але завдяки операційним та іншим допоміжним методикам, які використовують в онкологічній практиці, таким, як хіміотерапія та променева терапія, відсоток виліковування раку вдається якщо не збільшити, то хоча б трохи зупинити ріст порівняно з попередніми роками. Звісно, чим швидше продіагностувати онкологічний процес, тим його легше лікувати. Крім того, обсяг операційного втручання на початковій стадії буде значно меншим, аніж на пізній. Чим раніше провести радикальне операційне втручання, тим вищі шанси на життя і, власне, на повноцінну життєздатність.

– Випадала вам нагода стажуватися за кордоном?

– Перша моя медична поїздка була під час навчання в ТДМУ. Брав участь у студентській конференції в Берліні. Тоді я був єдиний студент з медуніверситету, якому випала така честь побувати у Німеччині на конференції. Я зайняв перше місце у секції «Хірургія». Відтак були стажування у США, Чехії, Польщі.

Дуже мені сподобався чеський досвід. Ми знайомилися із методикою хірургічного втручання завдяки роботу да Вінчі. Його назвали на честь відомого природодослідника Леонардо Да Вінчі, який уперше надав зображення внутрішніх органів людини. Перший роботизований апарат був офіційно дозволений до використання в кінці XX століття в США. 2010 року вже кілька сотень клінік були оснащені понад 1000 подібними інструментами.

Робот да Вінчі зробив революцію в медицині та відкрив новий етап – «хірургії майбутнього». Забезпечує високу керованість і точність, дозволяє робити мінімальні розрізи, проводити операції у важкодоступних місцях, не зачіпає життєво важливі органи, надає тривимірний огляд, скорочує період реабілітації та зменшує відчуття болю й крововтрати. На жаль, хірургічний робот доволі дороговартісний і поки що доводиться про нього лише мріяти.

– Ваша робота вимагає великої стресостійкості, як відновлюєте сили?

– Займаюся кросфітом, для мене це найоптимальніший вид спорту. Принцип кросфіту полягає у виконанні певного комплексу вправ за визначений час. Він має засадничі відмінності від звичайних кругових тренувань. Ефективність цієї системи полягає в комплексному фізичному розвитку тіла одразу в декількох напрямках: висока працездатність серцево-судинної та дихальної систем, загальна витривалість, сила, потужність, швидкість, баланс, влучність, гнучкість, координація, а також швидка адаптація до змін навантаження.

– Якби не стали лікарем, то яку спеціальність обрали б?

– Однозначно обрав би медицину! У мене батьки лікарі, брат теж лікар. Я став частинкою династії. До речі, прадід по маминій лінії навчався в медичному інституті у Відні, однак провчився лише чотири роки, бо не вистачило грошей. Відтак він повернувся до рідного села й усе життя пропрацював фельдшером.

 Коли ти з дитинства зростаєш у такій атмосфері, то іншого фаху й не розглядаєш. Мені завжди подобався лікарський фах і, вважаю, що обрав професію до душі, як би інколи важко і не було. Найвища нагорода для мене – якщо вдалося людині допомогти, вирвати з тенет недуги.

Мар’яна СУСІДКО,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)