Лемківщина – в їхньому серці

Літературно-мистецький захід, присвячений лемківській культурі й традиціям, відбувся в читальній залі ТДМУ. У ньому взяли участь студенти – члени науково-краєзнавчої студії «Терполяни», викладачі нашого університету та інших вишів обласного центру, представники управління культури облдержадміністрації. Гостями бібліотеки були також голова Світової федерації українських лемківських об’єднань, член Національної спілки краєзнавців України Ярослава Галик, член колегії Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Марія Бабічук (Чортків), члени правління Тернопільської обласної та міської організацій «Лемківщина» Дарія Антонюк та Галина Околіта.

Присутніх тепло привітали директор університетської бібліотеки Олена Проців, доцент кафедри філософії та суспільних наук, керівник науково-краєзнавчої студії «Терполяни» Леонід Кравчук і староста студії, студентка І курсу стоматологічного факультету Олеся Цвигун.

Ярослава ГАЛИК – голова Світової федерації українських лемківських об’єднань вручає тритомне видання «Книги пам’яті Лемківщини 1944-1946» доценту ТДМУ Тетяні САВАРИН

Від імені керівників облдержадміністрації з вітальним словом до присутніх звернувся головний спеціаліст управління культури ОДА Ігор Натолочний, який зазначив, що вихідці з Лемківщини, залишаючись носіями лемківських звичаїв, культурних та побутових традицій, є активними учасниками громадського життя області, а Всеукраїнський фестиваль «Дзвони Лемківщини» на Тернопіллі з кожним роком стає дедалі масовішим і цікавішим.

Багатогранна лемківська культура багата на пісні, є серед них і веселі, жартівливі, і тужливі. Кілька таких мелодійних, пісень прозвучало у виконанні солісток Тернопільської філармонії – заслуженої артистки України Надії Гусениці та Наталії Бойко.

Директор Тернопільського художнього музею, заступник голови обласної організації «Лемківщина» Ігор Дуда розповів про укладений ним «Лемківський словник», що вмістив 26 тисяч найбільш уживаних і рідкісних слів лемківського діалекту, а також про інші свої мовознавчі книги: «Лемківські приповідки» та «Лемківський гумор». На думку автора, лемківська говірка – найскладніша в світі, бо ніхто ще її не вивчив. Старше покоління її призабуло, перейшло на українсько-лемківський суржик, а молодше не вміє нею спілкуватися.

– Я зберіг в пам’яті лемківську говірку, бо з дитинства спілкувався нею з батьками, а вони, дякувати Богу, прожили довге життя, – розповів Ігор Дуда.

Лемківському краю присвятила свою науково-краєзнавчу розвідку доцент кафедри іноземних мов ТДМУ Тетяна Саварин.

– Тема Лемківщини мені рідна, адже це батьківщина моїх предків. Мої бабуся й дідусь – переселенці з Горлицького повіту Краківського воєводства – нині мешкають в селі Клювинці Гусятинського району, – розповіла Тетяна Володимирівна. – З дитинства любила слухати розповіді бабусі про цей дивовижний край, її співанки. У 10-11 класі, відвідуючи гурток Малої академії наук, написала свою першу наукову роботу на тему «Різдвяні звичаї та обряди Лемківщини» й перемогла з нею на Всеукраїнському конкурсі з українознавства у Львові. Як призер конкурсу вступила без іспитів на філологічний факультет Львівського національного (тоді ще державного) університету ім. І.Я. Франка. Студенткою писала курсові на тему, пов’язану з Лемківщиною. І моя дипломна робота була присвячена лемківським обрядам і звичаям. 2003-го року успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Лемківське весілля в міжетнічному контексті». До речі, опонентом на захисті дисертації в мене був доктор філологічних наук, іноземний член НАН України, голова Асоціації україністів Словаччини й представник лемків Словаччини, Микола Мушинка, який мене всіляко підтримував. Тобто Лемківщина супроводжує мене все моє життя.

Письменник Володимир БАРНА дарує власну книгу юному читачеві

Справжню трагедію пережили люди, виселені з власних домівок у 1944-1946 роках за угодою про обмін населенням, яку тодішній уряд Польщі уклав з урядом радянської України. Хоча обміном це не можна було назвати. Людей просто вигнали з рідних теренів. Тетяна Саварин переповіла зворушливі епізоди зі спогадів своєї бабусі, якій на час депортації було 11 років. Сім’ю, що мала шестеро малих дітей, «добровільно переселили» на Харківщину. Жили в маленькій кімнаті, яку опалювали соломою, спали на підлозі. За залишене майно та землю радянська влада обіцяла компенсацію, але лише після семи місяців очікування родина, нарешті, отримала якісь кошти й змогла перебратися на захід України, у більш звичне природне та соціокультурне середовище.

Цікавим був виступ голови Світової федерації українських лемківських об’єднань, члена Національної спілки краєзнавців України Ярослави Галик, яка подякувала молодому науковцю, доценту Тетяні Саварин за її науково-краєзнавчі дослідження лемківської культурної спадщини.

– Наша громада розсипана, як живе срібло, по всьому світу, бо пережила тяжкі депортації та міграційні процеси. Та попри всі випробування, що випали на долю лемків, наш люд пам’ятає, плекає й розвиває свою культуру та звичаї. І щоразу зливається докупи, як живе срібло.

Ярослава Галик – автор книг «Лемківщина – край наших предків», «Маленька українка у великому Парижі», «Світло очей моїх», а також тритомної «Книги пам’яті Лемківщини 1944-1946». Це книга-мартиролог з поіменним списком лемків-українців, які стали жертвами злочинної акції, де зафіксований нині вже неіснуючий лемківський світ поіменно й породинно, яким він був до 9 вересня 1944 року, тобто до депортації. Ярослава Іванівна розповіла про те, як виникла ідея створення такого масштабного проекту, про копітку працю над його втіленням.

Доцент кафедри медичної фізики та лікувальної діагностики ТДМУ Валерій Дідух прочитав вірш, присвячений уродженцю Лемківщини, поету Богданові-Ігорю Антоничу.

– Богдан-Ігор Антонич – метеорит, який пролетів у лемківському небі духовності, залишивши яскравий слід у безмежжі часу й на поетичних небокраях України, – зазначив Валерій Дмитрович.

«Лемківщина в серці моїм» – так назвав одну зі своїх книг голова Спілки письменників Лемківщини, головний редактор журналу «Бескиди» Володимир Барна, чиї батьки теж пережили депортацію.

Проживання у горах виробляє особливий характер – стійкий, незрадливий. Це підтверджує й бувальщина, яку розповів Володимир Андрійович:

– Два сусіди-лемки через щось посварилися, не балакають – день, другий, третій… Один поїхав в ліс по дрова, навантажив воза, вертається і… застрягає. Б’є коня, сам штовхає – дарма. Сусід підійшов, мовчки підставив плече й коли випхали разом воза – пішов далі мовчки. Дай Боже, щоб ми всі так чинили – одне одному допомагали.

І знову звучали пісні. Цього разу – у виконанні студентки І курсу стоматологічного факультету Яни Владики.

Під оплески присутніх Ярослава Галик вручила «Книгу пам’яті Лемківщини 1944-1946» доценту кафедри іноземних мов ТДМУ Тетяні Саварин, яка за згодою автора передала її у фонд бібліотеки ТДМУ й тепер широке коло читачів матиме змогу ознайомитися з цією фундаментальною працею – документальним свідченням Лемківської трагедії середини XX століття.

– Дуже цікавий був захід, – поділився враженнями один з гостей бібліотеки – завідувач кафедри харчової біотехнології і хімії, професор, доктор біологічних наук Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя Олег Покотило. – Присутні отримали багато цікавої інформації від людей, які є представниками та оберегами лемківської культури. На жаль, очевидців тих трагічних подій залишилося небагато, але їхні діти, онуки й правнуки шанують лемківські традиції, культуру та бережуть пам’ять про історію свого роду й народу.

Лідія ХМІЛЯР,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin