За тиждень Великдень

Світ побачила монографія доцента ТДМУ Валерія Дідуха «Уклад життя села Волинської губернії у другій половині ХІХ на початку ХХ ст.». Пропонуємо уривок з цієї книги, де йдеться про народні звичаї та обряди Великоднього часу.

У Квітневу неділю, ударяючи зустрічних галузками верби, промовляли: «Верба б’є, не я б’ю, за тиждень Великдень. Будь здоров як вода, будь багатим як земля». Лише ту гілочку, якою ударяли, не ставили за образ, а найчастіше її застромлювали в землю, якщо ж вона приймалася, то в тому вбачали гарну ознаку. Господарі під час грози з галузками верби обходили садибу й, щоб дим розвіяв хмари, частинки гілочок кидали у піч.

Free picture (Spring religious festival) from https://torange.biz/spring-religious-festival-29586

У Чистий четвер принесеною з церкви свічкою накурювали хрести на дверях і середині балки хати, на будівлях.

Краяни перед сходом сонця купалися в річці та у ставках, щоб позбутися чи уникнути хвороби.

У Велику п’ятницю не готували їжу, навіть немовляті замість грудей давали «ляльку», зроблену з хліба.

Господині розчиняли тісто на паску, яку пекли у суботу зранку, хрестилися й свяченою водою кропили діжку та ночви, в яких місили тісто. Щоб паска мала гарний вигляд, процес її випічки супроводжувався різними замовляннями та пересторогами.

Упродовж Великодньої суботи люди не спали й у хатах горіли свічки.

Перша відправа у церкві називалася «Одіяніє», а наступна – «Всеношне». Краяни у кошиках, коробках чи в дерев’яних цебрах, застелених білою скатертиною з вставленою посередині свічкою, приносили для освячення, що відбувалося на світанку, паску, яйця й ковбаси. Після посвячення кожен поспішав додому, бо вірили в те, що хто раніше від інших повернеться додому, той раніше від інших віджнивує. При поверненні додому розрізали посвячене яйце та з’їдали маленький шматочок, кажучи Великодні вітання: «Христос воскрес», «Воістину воскрес». Потім пили горілку, їли шинку, ковбасу, печене порося, паску.

Посвячене у заможної людини складалося головним чином з паски, яку колись випікали на квасі, а тоді на дріжджах, і яка була сильно заправлена прянощами, особливо жовтим імбиром; з м’яса – печене порося з начинкою та хроном у зубах, ковбаса, сало, варені яйця: білі, крашанки й писанки, а також хліб з вставленою всередину грудкою солі.

Крашанки робила кожна господиня, фарбувала яйця в червоний колір у так званій «красці» із сандалового дерева чи ванілі, а темно-гранатовий – у «красці» бразильського дерева. На червоному чи темно-гранатовому тлі писанок були найрізноманітніші узори, рисунки хреста, зірок, драбинки, сокирки тощо. Жінки для забарвлення яєць використовували сушену чорницю, бруньки осики й тополі, які надавали яйцям зеленого кольору, засушені квіти мальви, лушпиння цибулі.

Жовту фарбу отримували з кори диких яблунь, чорну – з кори вільхи. Переважали кольори жовтий, зелений та червоний.

У селі Мокре Новоград-Волинського повіту для орнаментації писанок використовували мотиви з назвами «повна рожа», «дубові листки», «сорочачі лапки», «баранячі рожки».

Першій кольоровій літографії українських писанок східної Волині завдячуємо О. Косач.

Парубки ж тієї ночі розпалювали на цвинтарі біля церкви вогнище, яке підтримували до ранку. У хатах вже опівночі вогонь був загашений, а печі заставлені заслонками й побілені.

Великоднього дня люди віталися зі словами: «Христос воскрес», на що відповідали: «Воістину воскрес». При застіллі ці слова повторювали, а при інших урочистостях, коли причащали горілкою, промовляли: «Дай Боже за рік дождати».

Першого дня свят ніякі роботи не виконували, корм для худоби закладали Великодньої суботи, розпалювати піч дозволялося лише увечері. У гості того дня не ходили, а лише в наступні дні. Крім того, другого й третього дня з хати до хати посилали так зване волочильне, тобто святкові подарунки, що складалися з великодньої випічки, крашанок і писанок. Їх переважно розносили діти своїм дідусям і бабусям, хрещеним, бабі-повитусі. З волочильним ходили й жінки, проте їм за це не платили гроші, як під час колядування.

Молодь ішла до церкви; площа всередині церковної загорожі ставала своєрідним клубом. Приходили сюди дзвонити, гратися, співати й танцювати, битися яйцями. Той, чиє яйце розбивається, повинен був віддати його тому, хто розбив. Таким чином виникав своєрідний яєчний спорт. І переможцем ставав той, хто розіб’є найбільше яєць.

Наведемо одну з пісень, яку виконували у с. Косареве Дубенського повіту:

Ой на ставу, на ставочку

Вода виринає;

Ой там козак молоденький

Коня напуває.

А дівчина – повна рожа

Води підливає.

Козаченько – барвіночок

Дівчину питає:

«Ой дівчино – повна рожо!

Чи свататись можна?

«Козаченьку – барвіночку!

Хоть би в неділеньку».

«Ой дівчино – повна рожо!

В неділю не можна».

Ой ходімо, товаришу,

Ходімо до пана,

Пан розсудить

Котра буде пара.

Стоїть багач перед паном,

Червінцями сипле,

А я вбогий дівчиноньку

За рученьку тисну.

Як насипав він червінців,

Аж пан засміявся,

А я вбогий з дівчино

В неділю звінчався.

Особливе місце серед танців займав « Кривий танець», без якого не обходилися на гаївках і веснянках. Всі учасники танцю стають у ряд, взявшись за руки. Той, хто попереду (найчастіше дівчина), веде всіх за собою й кожен повинен точно повторювати ходу попереднього. Наведемо лише дві з пісень, які виконували під час танцю на Збаражчині:

  1. А та сивая зозуля

Не закує мені в діброві,

Іно закує мені в коморі;

Моя мати старая,

Та й до того лихая,

Казала мені робити,

Дзбаночком воду носити,

Кілько в дзбаночках водиці,

Тільки в дівчатах правдиці.

Казала мені робити,

Решетом воду носити,

Кілько в решеті водиці,

Тільки в парубках правдиці.

Кілько в решеті дірочок,

Тільки парубкам болячок.

В одному з варіантів « Кривого танцю», який називався «Зельман», у хороводі брали участь хлопці й дівчата. Підходять до хлопців, співаючи:

  1. Їде, їде Зельман,

Їде, їде його брат,

Їде, їде Зельманова

І вся його родина.

У цей час підходять до них два хлопці, які несуть на плечах третього«Зельмана». Дівчата, наблизившись до хлопців, так само ритмічним кроком відходять назад на своє місце.

Лава хлопців підходить до дівчат і співають:

Чого хоче Зельман,

Чого хоче його брат,

Чого хоче Зельманова

І вся його родина?

Знову дівчата наближаються до хлопців і співають:

Панни хоче Зельман,

Панни хоче його брат,

Панни хоче Зельманова

І вся його родина!

«Зельман» наближається. Коли він вже «приїхав», його беруть поміж лави й утворюють коло. Взявшись за руки, хор рухається навколо«Зельмана» та співає:

Єще панна не вросла,

Вже спідничку понесла…

(черевички, панчішки, хусточку, літничок, хвартушок тощо понесла).

А спідничка у кравця,

Черевички у шевця…

Переспівавши про весь одяг, хлопці вриваються в коло та виштовхують з нього «Зельмана» геть. Хор дівчат при цьому співає:

Іди проч, Зельман,

Іди проч, його брат,

Іди проч Зельманова

І вся його родина.

У с. Колодяжне, дівчата співали:

А в кривого танця

Та не виведу кінця,

Треба його да виводити,

Кінця, ладу ізнаходити.

Треба ж його вести,

Як віночок плести;

Веду, веду та не виведу,

Плету, плету та не виплету.

Ой, вінку ж мій, вінку,

Хрещатий барвінку,

Ой, я ж тебе плела

Ще учора звечора,

Повісила тебе

На золотім кілочку (2),

На шовковім шнурочку.

Моя матінка ішла

Та той віночок зняла (2),

Та нелюбому дала.

Ой, якби я була знала,

Була б його розірвала (2)

Та й у грязь утоптала

Червоними чобітками,

Золотими та підківками.

Валерій ДІДУХ,

доцент ТНМУ