Заслужила любов ближніх

12 січня 2020 року минає 90 років з дня народження професорки Олени Олексіївни Маркової. Народилася вона у селищі Гнівань Тиврівського району Вінницької області у сім’ї службовців. Батько – Олексій Іванович Іванов працював на залізниці білетним касиром. Мама – Софія Рафаелівна була вчителько, але через хворобу вийшла на пенсію 1937 року. У сім’ї було троє дітей: найстарша сестра Вікторія, яка здобула фах лікаря та працювала лікаркою-педіатром в Іркутську, брат Анатолій, який загинув на фронті 1943 року, і наймолодша Олена.

Професорка Олена МАРКОВА

Навчалася Олена Олексіївна у місцевій школі у 1937-1948 роках, яку закінчила із золотою медаллю. 1948 року вступила на перший курс Вінницького державного медичного інституту. Закінчила виш 1954 року з дипломом з відзнакою. Її за розподілом скерували в аспірантуру на кафедру патологічної фізіології рідного інституту. Вчасно виконала кандидатську дисертацію, а коли 1957 року відкрили Тернопільський державний медичний інститут, то за розподілом отримала скерування асистенткою кафедри патологічної фізіології. І вже в липні стала працювати.

22 травня 1958 року в Одеському державному медінституті ім. М.І.Пирогова захистила кандидатську дисертацію на тему «О значении функционального состояния нервной системы в изменении дыхания при асфиксии». З вересня 1962 року працювала на посаді доцентки, а в липні 1964-го отримала диплом. Далі була докторська дисертація на тему «Нейрогуморальная регуляция функций при кислородном голодании», яку Олена Олексіївна захистила у Києві 27 січня 1969 року.

З січня 1970 року Олена Маркова почала працювати на посаді професорки, а у жовтні 1971 року отримала диплом професорки. В листопаді 1975 року була обрана за конкурсом (із чоти-рьох кандидатур) завідувачкою кафедри патологічної фізіології. У виступах співробітників, які одностайно проголосували за Олену Олексіївну, були дуже теплі слова «талановитий вчений, ініціативна, вдумлива, ерудована, науковий працівник, яка володіє різними методиками патофізіологічного експерименту, проводить дослідження зі співробітниками кафедр факультетської та госпітальної хірургії, невропатології, очних хвороб, людина, яка має дуже важливу рису керівника – людяність».

На посаді завідувачки кафедри Олена Олексіївна пропрацювала 21 рік – до 25 лютого 1996 року.

Сухі біографічні рядки, а за ними Людина, все її життя. Олена Олексіївна була дуже коректною, життєрадісною, завжди допомагала потребуючим, особливо любила працювати й спілкуватися з молоддю. Любила подорожувати, зустрічатися з друзями.

Професорка О.О. МАРКОВА під час церемонії вручення їй почесного звання «Заслужений діяч науки та техніки України» (Маріїнський палац, 7 березня 1997 р.)

Згадуючи минуле, Олена Олексіївна тепло відгукувалася про батька, який завжди її підтримував. Мама проживала з донькою, була такою ж виваженою, тактовною, спокійною. До Тернополя неодноразово приїжджали сестра, донька та син Олени Олексіївни, їхні діти. Олена Маркова завжди радо зустрічала рідних, вони приходили на кафедру, спілкувалися, підтримували товариські зв’язки з усіма її співробітниками та друзями.

З особливою теплотою Олена Олексіївна згадувала тих викладачів, які разом з нею приїхали за скеруванням до Тернополя. Протягом багатьох років вона товаришувала з подружжям Гончаруків – Галиною Олександрівною та Євгеном Гнатовичем, які приїхали після закінчення аспірантури в Києві. Їхня дружба тривала й міцніла з роками.

Упродовж багатьох років Олена Олексіївна була головою комісії з роботи з молодими вченими, науковим керівником студентського наукового товариства, завучкою кафедри, членкинею товариства «Знання», позаштатною лекторкою (з 1957 року). З 1974 року обрана членкинею республіканської ради з науково-дослідних робіт студентів.

У пам’яті зринають лекції Олени Олексіївни. Вона яскраво описувала хід експерименту, методику викликання в експерименті тієї чи іншої патології, хвороби, її етіологію та патогенез. Студенти різних курсів завжди відзначали професорку        О.О. Маркову як найкращу лекторку. Її запрошували читати лекції на медичні теми до міст і селищ нашої області – за рік таких виїздів було по 20-30.

Олена Олексіївна часто подорожувала. З кожної мандрівки привозила безліч фотографій, робила слайди, які потім показувала співробітникам, студентам на зустрічах. Такі вечори на кафедрі були особливо цікавими, відбувалися в теплій дружній атмосфері, викликали безліч запитань до лекторки. Побувала ж Олена Маркова в Польщі, Індії та Шрі Ланці, країнах Середземномор’я, на Кубі, в Болгарії.

Дуже цікавими були розповіді проф. О.О. Маркової й про поїздки на конференції, пленуми, з’їзди, які організовували в різних тодішніх республіках СРСР. Олена Олексіївна зосереджувала нашу увагу також на пам’ятках архітектури кожного міста, місцевих звичаях, особливостях флори й фауни різних країн, культури, кулінарії.

В Олени Маркової було багато друзів у різних куточках тодішнього Союзу. Вона з ними радо зустрічалася, листувалася, розповідала про наукові досягнення. Колишні друзі Олени Олексіївни і зараз згадують її з особливою теплотою…

Співпраця з клініцистами закінчувалася написанням монографій, впровадженням нововведень, інформаційних листів, патентів… Запам’яталися спільні роботи професорки О.О. Маркової з професором Ю.Т. Коморовським і доценткою В.С. Данилишиною з питань лікування ожиріння. У той час вони видали дві монографії. На кафедру патофізіології в обідню перерву йшли лікуватися кисневою піною співробітники адміністративного корпусу, які хотіли стати стрункішими.

(Зліва направо): професор Е.Н. БЕРГЕР, академік М.М. СИРОТИНІН, доцентка О.О. МАРКОВА (листопад 1966 р.)

Яскравою подією у житті інституту був приїзд відомого в усьому світі вченого, учня та послідовника академіка О.О. Богомольця, патріарха патологічної фізіології – академіка М.М. Сиротиніна у листопаді 1966 року. В актовій залі Тернопільського медінституту він прочитав лекцію «Відновлення життєдіяльності організму після тривалої клінічної смерті», що супроводжувалася демонстрацією досліду на собаці. Після 18-хвилинної клінічної смерті тварину повернули до життя за допомогою апарата штучного кровообігу – автожектора конструкції С.С. Брюхоненка. Ця подія привернула увагу викладачів і студентів інституту, а також медичної громадськості міста. Олена Маркова за проханням Миколи Миколайовича заопікувалася цим собакою. Олена Олексіївна забрала тварину додому, зігрівала, годувала, а коли собака одужав, принесла його на кафедру. Студенти різних курсів приходили дивитися на нього. Тварина поводилася цілком нормально, привітно крутила хвостиком. Згодом її забрав додому студент Йосип Глуховський. Фото собаки відправили М.М. Сиротиніну, який був вдячний за відповідальне ставлення до експерименту та його результатів.

На кафедрі в різні роки в позаурочний час, а деколи й уночі, проводили експерименти чимало студентів, які відтак стали талановитими вченими, лікарями, дослідниками. Під керівництвом Олени Олексіївни в гуртку щороку працювали до 20 студентів. Найактивнішими гуртківцями були І.С. Чекман, А.С. Чумак, В.С. Кривохатько, Є.О. Нечай, С.М. Самсонова, В.І. Цимбалюк, А.С. Ваврищук, В.В. Коптюх, С.Н. Вадзюк, І.Л. Попович, Ю.М. Цяпа, І.Р. Мисула, А.І. Дацко. Олена Олексіївна підготувала 14 кандидатів медичних наук, одного доктора медичних наук – Ігоря Романовича Мисулу.

Перші гуртківці кафедри – І.С. ЧЕКМАН, В.С. КРИВОХАТЬКО та Є.О. НЕЧАЙ виконують експерименти під керівництвом асистентки О.О. МАРКОВОЇ (1958 р.)

За сумлінну працю Олена Олексіївна була нагороджена численними грамотами, пам’ятними відзнаками. 1970 року Олена Маркова була нагороджена ювілейною медаллю «За доблесну працю», 1976 року – Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, 1984-го – медаллю «Ветеран праці».7 березня 1997 року професорка отримала з рук Президента України високу нагороду – звання «Заслужений діяч науки та техніки України».

Життєвою настановою, яку Олена Олексіївна пронесла крізь усе життя, були такі слова: «Пам’ятайте, що людина щаслива лише тоді, коли її поважають. Для лікаря – це повага пацієнтів і колег, а її треба заслужити. Як? Не боятися віддавати більше, ніж отримуєш. Не планувати свого життя, не розраховуючи на повагу оточення. Лише так можна заслужити життєвий комфорт. Щастя – короткочасне, а життєве благополуччя – тривале. Треба розумно ставитися до своєї життєвої позиції, не вимагаючи занадто багато від тих, хто оточує, думаючи про заповіт Ганса Сельє: «Заслужи любов ближнього».

На 71 році життя 21 січня 2000 року Олена Олексіївна відійшла у вічність. Пам’ять про світлу Людину, талановитого вченого, керівника, наставника молоді залишилася назавжди.

Ольга ДЕНЕФІЛЬ,

завідувачка кафедри патологічної фізіології, професорка