Емоційний інтелект і професійна підготовка студентів-медиків

Одним з головних завдань оптимізації навчально-виховного процесу у сучасних закладах вищої освіти є сприяння особистісному розвитку студента, формування його готовності до майбутньої професії. Вивчення основних емоційних властивостей є необхідним у становленні майбутнього лікаря, а засвоєння найсуттєвіших експресивних якостей людини надає сприятливих умов спілкуванню лікаря з пацієнтом. Професійний лікар повинен володіти високим рівнем емоційної компетентності: регулювати власні емоції та розпізнавати емоції інших, вміти об’єктивно оцінювати емоційні стани, володіти методами емоційного впливу для створення сприятливого емоційного клімату як однієї зі складових лікувальної взаємодії з пацієнтом. З огляду на це актуальним є вивчення та розробка методів підвищення рівня емоційного інтелекту у студентів-медиків.

Термін «емоційний інтелект» уперше використали американські психологи П. Селовей та Дж. Мейєр у середині XX ст. для позначення особливого комплексу психічних властивостей, таких, як уміння розбиратися у власних почуттях, вміння регулювати власні емоції та емоції інших. Вони виходили з розуміння емоційного інтелекту як здатності сприймати, оцінювати та виражати емоції, розуміти їх і користуватися ними для особистісного зростання. Емоційний інтелект, на думку Дж. Мейєра має чотири складові: 1) сприйняття та ідентифікація емоцій; 2) використання емоцій для підвищення ефективності мислення й діяльності; 3) здатність розуміти, що виражає та або інша емоція, аналіз емоцій; 4) свідоме управління емоціями для особистісного зростання та покращення міжособових відносин.

Інший дослідник емоційної сфери людини Р. Бар-Он визначає емоційний інтелект, як всі некогнітивні здібності, знання та компетентність, що дають людині можливість успішно розв’язувати будь-які життєві ситуації. Він виділив п’ять складових емоційного інтелекту: 1) внутрішньоособистісний інтелект – здатність розуміти себе та управляти собою (обізнаність про власні емоції, упевненість у собі, самоповага, самоактуалізація та незалежність); 2) міжособистісний інтелект – «громадські навички» – здатність взаємодіяти і ладити з іншими (емпатія, міжособистісні стосунки, соціальна відповідальність); 3) адаптація ­– здатність бути гнучким і реалістичним (розв’язання проблем, оцінка реальності, гнучкість); 4) управління стресом – сфера  уміння впоратися зі стресом стосується здатності витримувати стрес і контролювати себе (стійкість до стресу, контроль спонукань); 5) загальний настрій – здатність підтримувати реалістичну позитивну установку та бути задоволеним життям, приносити задоволення собі та іншим, а також з ентузіазмом і радістю віддаватися низці захоплень (щастя, оптимізм). Запропонована модель об’єднує знання та навички, які визначають як розумові здібності (здатність вирішувати завдання), і те, що може бути охарактеризовано як особливості особистості.

Високий рівень емоційного інтелекту є однією з головних вимог до професіоналізму та особистісних якостей лікаря. Це пояснюється тим, що професіоналізм лікаря вбирає в себе не лише ефективне виконання професійної діяльності, а й зрілість особистості фахівця, поєднання професійно важливих якостей з психологічними в процесі кваліфікованої лікувальної взаємодії. Професійна компетентність лікаря формується на основі набутого ним практичного досвіду та обумовлює його професійну майстерність. Її джерелом виступають не лише особисті якості лікаря, а й його професійні компетенції, які представлені системою знань про емоції, їх розвиток; вміннями та способами аналізу емоцій; усвідомленням своїх емоцій та емоцій інших, умінням визначити їх, керувати емоціями, як власними, так і емоціями інших, визначати джерело та причину їх виникнення, а також адекватним виразом емоцій (навички рефлексії, саморегуляції та експресивності), розвиток яких загалом сприяє емоційній відкритості та емоційній емпатії лікаря.

Емоційна компетентність лікаря передбачає здатність зберігати спокій або уникати роздратування, депресії чи тривоги. Стан емоційного стресу (чи емоційної напруги) у ситуаціях підвищеної відповідальності за успіх у професійній діяльності, у ситуаціях травмуючого психічного впливу (втрата близької людини, образа, приниження тощо) супроводжується негативним ставленням лікаря до тих чи інших життєвих ситуацій, до своєї діяльності та до своїх проявів у них. Це негативне ставлення виражається у вигляді суб’єктивних переживань: страху, гніву, відчаю, хвилювання, пригніченості тощо.

Емоційна компетентність лікаря – це цілісний та динамічний психологічний комплекс, який має свою структуру, та розглядається як система з чотирьох основних елементів: розпізнавання та розуміння власних емоцій і почуттів, керування власними емоціями, розпізнавання й розуміння емоцій інших та керування емоціями інших.

Емоційне вигорання характерне для лікарів-професіоналів, які віддані своїй шляхетній та відповідальній справі, своєму фаху. Прикметною його ознакою стає своєрідне зникнення емоційних переживань або їх деформація. Лікар постійно відчуває втому, виснаження, особливо після активної професійної діяльності, що може з часом призвести до виникнення психосоматичних проблем зі здоров’ям. Іншою ознакою професійного емоційного вигорання є негативне ставлення до пацієнтів та до діяльності загалом, поверхневе виконання своїх професійних обов’язків.

З огляду на важливість вивчення рівня емоційного інтелекту на ранніх етапах формування професійних навичок лікаря, кафедра фізіології з основами біоетики та біобезпеки провела дослідження зв’язку рівня емоційного інтелекту студентів-медиків з їх академічною успішністю. В обстежуваних визначали такі складові емоційного інтелекту: «ідентифікація емоцій», «використання емоцій у розв’язанні проблем», «розуміння та аналіз емоцій», «свідоме управління емоціями». Отримані результати порівнювали з рівнем академічної успішності студентів.

У результаті дослідження встановлено, що у студентів з високим рівнем академічної успішності результат за шкалою «розуміння та аналіз емоцій» був у середньому на 41 відсоток вищий, ніж у студентів з низькою успішністю. Ця шкала оцінює здатність студентів інтерпретувати значні зміни емоцій, розуміти причинно-наслідкові зв’язки (наприклад, смуток унаслідок втрати близьких), розуміти відмінності між різними за назвою, але близькими за змістом емоціями (скажімо, симпатія та любов), здатність розуміти комплекс почуттів (як-от, одночасно любові та ненависті або комбінацію страху та здивування), здатність розпізнавати неочікувані зміни емоцій (наприклад, від гніву до задоволення, або від гніву до збентеження). Перелічені здібності та якості емоційного інтелекту об’єднують терміном «емпатія». Під емпатією (від грец. empatheia – співчуття) розуміють здатність людини відчувати та аналізувати емоційний стан інших людей. У медицині термін «емпатія» має дещо інший відтінок: «клінічну емпатію» визначають як адекватне розуміння внутрішніх психічних процесів пацієнта стосовно його проблем зі здоров’ям.

Відповідно до отриманих результатів, задля покращення якості професійності майбутніх медиків і формування готовності до умов праці, слід покращувати їхню емоційну компетентність та рівень емпатії.

Студенти з високою успішністю отримали на 32 відсотки вищий бал за шкалою «використання емоцій у розв’язанні проблем» порівняно зі студентами з низькою успішністю. Результат за цією шкалою формувався на основі здатності студентів використовувати емоції для спрямування уваги на пріоритетні для роздумів речі, застосовувати емоції для покращення мислення та пам’яті.

Результат за шкалою «ідентифікація емоцій» виявився на 26 відсотків вищий у студентів з високою успішністю, порівняно зі студентами з низькою успішністю. Згадана шкала відповідає за оцінку здібностей ідентифікувати емоції у фізіологічних станах, відчуттях, роздумах, здатності ідентифікувати емоції інших людей через їхній вигляд, мову, поведінку, здібність точно виражати власні емоції та потреби, пов’язані з ними, здатності відрізняти точні та неточні емоційні прояви, а також справжні та вдавані емоції інших людей.

На 20 відсотків кращим виявився результат за шкалою «свідоме управління емоціями» у студентів з високою успішністю, ніж у студентів з низькою успішністю. Ця шкала оцінює здатність майбутніх медиків керувати своїми й чужими емоціями, знижувати вплив негативних емоцій та посилювати позитивні емоції без пригнічення інформації, яку вони можуть передати.

Під час дослідження 42 відсотки студентів з високою академічною успішністю отримали відмінний загальний результат тестування емоційного інтелекту, 53 відсотки студентів з високою успішністю склали цей тест на задовільний результат і лише 15 відсотків з них отримали низький результат. Студенти з низькою академічною успішністю засвідчили гірший показник: 9% склали на відмінний, 48% отримали задовільний, а 43% показали низький результат тестування на емоційний інтелект.

При оцінці результатів ми встановили, що студенти з високою успішністю продемонстрували кращий результат за всіма складовими тесту. Найбільшу різницю виявлено в результатах за шкалами «розуміння та аналіз емоцій» та «використання емоцій у розв’язанні проблем». Наше дослідження доводить, що емоційний інтелект має вирішальне значення не тільки в роботі лікарів-професіоналів, а також на етапі навчання студентів-медиків під час формування їхніх професійних навичок.

Психологічними умовами розвитку особистісних і професійних якостей майбутнього спеціаліста є специфічні умови освітнього процесу, які ініціюють розвиток особистісних та професійно важливих якостей особистості. Такими психологічними умовами розвитку емпатійності є діалогізація освітнього процесу та моделювання навчально-професійних ситуацій, з якими майбутнім лікарям доведеться зіткнутися в практичній діяльності. Такий підхід сприяє адекватній оцінці ними своїх професійних якостей та здібностей, з’ясуванню власної відповідності професійним вимогам, що суттєво стимулює професійне самовизначення й розвиток професійної ідентичності. Ефективним засобом такого моделювання є виробнича практика, яку проводять на базі лікувальних установ та яка дає змогу студентам випробувати свої можливості в реальному виконанні функціональних обов’язків лікаря. Під час занять з фундаментальних дисциплін слід також проводити моделювання максимально деталізованих клінічних ситуацій та давати студентам можливість розробляти власний план дій, м’яко спрямовуючи розвиток їхньої емоційної компетентності, емпатійності та деонтологічних навичок.

Сучасним і перспективним методом моделювання професійної діяльності є застосування симуляційних технологій у навчальному процесі. Завдяки використанню подібних методик студенти мають змогу відпрацювати професійні навички у симуляційному центрі під час виконання максимально деталізованих і наближених до реальних умов завдань. Це сприяє формуванню професіоналізму майбутніх медиків та їхній готовності діяти у складних і емоційно напружених ситуаціях.

Степан ВАДЗЮК,

завідувач кафедри фізіології з основами

біоетики та біобезпеки ТДМУ, професор,

Петро ТАБАС,

аспірант