Ганна Павлін: «У нашій роботі надто важливі оперативність, виваженість, уміння швидко реагувати в певній ситуації»

Історія створення операційного відділення Тернопільської університетської лікарні сягає далекого 1988 року. Скільки людей у відділенні прооперували з того часу, достеменно не відомо, але рахунок іде, мабуть, на десятки тисяч.

Зазвичай, коли людина потрапляє в лікувальний заклад та їй проводять оперативне втручання, родичі хворого й не завжди здогадуються, що відбуватиметься увесь процес операції саме тут, на четвертому поверсі хірургічного корпусу. І про те, що існує ціле операційне відділення, з десятками операційних залів не всі й знають. Між тим, саме тут проводять планові операції пацієнтам абдомінальні хірурги, нейрохірурги, проктологи, фахівці із судинної хірургії та торакальні хірурги. Не сплять у відділенні й вночі, адже саме сюди доправляють ургентних пацієнтів, часто трапляються й ситуації, коли постраждалим у дорожньо-транспортних пригодах необхідна термінова допомога хірургів. Допомагають же їм кваліфіковані операційні медичні сестри. Про медсестринський колектив операційного відділення, його повсякденне життя, плани на майбутнє розповіла в. о. старшої медсестри Ганна Павлін.

– Ганно Павлівно, вас не так давно призначили виконувати обов’язки старшої медсестри операційного відділення, але ви ж не новачок, вже мали досвід керівництва?

– Можу навіть назвати точну дату мого призначення – це 22 серпня, отож уже чотири місяці на цій посаді. Але робота мені знайома, бо впродовж шести років виконувала її на час відпусток чи «лікарняних», коли підміняла старшу медсестру. Втім, обов’язки звичайної операційної сестри мені більше до душі, це моя стихія, як мовиться. Я й нині «миюся» на операції, бо мене чомусь більше притягує операційний стіл, а не керівне крісло. Беру участь у різних за напрямом видах оперативних втручань, також і ургентних, але здебільшого це урологічні операції. З цією операційною бригадою вже вісім років.

– Серце відділення – його колектив. Якими є ваші колеги, пані Ганно?

– Звісно, найкращими. Але не тому, що ми в «одному човні», а тому, що пов’язані однією справою, яку намагаємося виконувати на «відмінно».

Наразі в нашій команді 14 операційних медсестер. Є досвідчені, так би мовити, фахівці з великим досвідом, але багато молоді, нещодавніх випускниць Чортківського медичного коледжу та Кременецького медичного училища. У відділенні трудяться лише віддані своїй професії люди, бо робота тут і специфіку має, і особливих знань та умінь вимагає. Хірургічна медсестра – це не тільки покликання, але й здатність оволодіти певними навичками, витримувати важку фізичну та моральну напругу. Траплялися (й не раз) випадки, коли дівчатка після навчального закладу з таким запалом бралися до роботи, але, попрацювавши місяць-два, розуміли: це не їхнє покликання, чи просто не витримували цього шаленого ритму. Операційна медсестра повинна володіти цілим комплексом знань та умінь, мати блискавичну реакцію, дотримуватися правил сані-тарно-епідеміологічного режиму, знати весь хід операцій. Кажуть, що досвідченій медичній сестрі не потрібно жодних вказівок хірурга, бо вона вже з одного його поруху знає, який інструмент покласти в руку. І це правда. Головне в нашій роботі – оперативність, виваженість, уміння швидко реагувати в певній ситуації. Операційну медсестру ще називають правою рукою хірурга, бо вона завжди підтримає: допомагає зупиняти кровотечу, подає інструменти, дезінфікує рану, обрізає нитки швів. Не побоюся цього сказати, але значна частина успішного результату оперативного втручання залежить, власне, від вправних дій операційної медсестри. Взагалі ж ми живемо роботою й усі, як одна сім’я – дружня та згуртована великою справою – рятувати людські життя.

– Знаю, що раніше практикували ротацію медичних сестер по операційних?

– Останнім часом від такої практики й ми відмовилися, бо, як засвідчує досвід передових клінік столиці та зарубіжжя, операційна медична сестра повинна працювати з однією командою, тоді продуктивність вища. Хірургічна бригада пов’язана, як кажуть, однією пуповиною, з роками виробляється певна стратегія роботи в команді, а чим довше люди разом працюють, тим вагоміший результат. Та й рівень комфортності стосунків значно вищий. У народі про давніх друзів кажуть, що вони пуд солі з’їли, а у нас – чим більше операцій разом провели, тим згуртованіші. Тут важлива кожна деталь, приміром, те, з якої руки хірург одягає рукавичку – хтось з правої, а комусь краще з лівої, і операційна сестра має про це знати. Отож людський чинник також важлива складова операційного процесу. Дуже велике значення мають стосунки в колективі. Скажімо, за вісім років праці в урологічній бригаді вона стала невід’ємною частинкою мого життя, з певними турботами, іноді труднощами та навіть перемогами, які переживаємо разом.

– Де проходять навчання операційні медичні сестри?

– На базі нашого відділення проводять вишколи не лише для наших фахівців, але діють спеціалізовані курси підготовки для операційних медсестер з усієї області. Маємо чим поділитися. Останнім часом операційні бокси відкрили в ортопедичному відділенні, лор- та хірургічній стоматології, і це гарна можливість опанувати нові навички, тим більше, що є в кого повчитися, адже там проводять високотехнологічні оперативні втручання.

– Напевно, й особливих умінь потребує робота операційних медичних сестер, які беруть участь у кардіохірургічних операціях, що проводять нині в університетській лікарні?

– Так. Два роки тому в лівому крилі нашого відділення відкрили оновлені операційні зали, де виконують втручання на відкритому серці. Кардіохірургія – для нас інновація, яка також потребувала й спеціально навчених операційних сестер. Зараз щодня там проводять щонайменше дві, а той три операції на відкритому серці. У складі бригад – дві операційні медсестри, одну з них – Надію Байду запросили до нас зі Львова. В неї вже був досвід участі в таких видах оперативних втручань. Зараз вона в нашому колективі, але заочно ще й навчається на фармацевтичному факультеті. Хочу зауважити, що багато з медичних сестер пробували себе в цій ролі, та вдалося лише Юлії Ціхонській, яка нині стала кваліфікованою кардіологічною операційною медсестрою.

– У відділенні працюють ще й молодші медичні сестри, які забезпечують чистий та охайний його вигляд.

– Молодша медична сестра у звичайному стаціонарі лише один вид прибирання має опанувати, коли в операційному їх аж чотири – попереднє, поточне, після проведення операції та «генеральне». Не тільки вдень, а й вночі вони несуть нелегку ургентну вахту, трапляється, кілька операцій за ніч. Тому їхня ноша також не з легких – після оперативного втручання треба прибрати, помити операційну залу, інструментарій, підготувати хірургічний інвентар до стерилізації.

– Чим займаєтеся на дозвіллі? Яка творчість вас приваблює? Що надихає в житті?

– Коли є вільна хвилина, то хочеться зайнятися чимось таким, що надихає, додає енергії та позитивного настрою. Звісно, улюблені заняття маю, але позитиву та енергії найбільше додає сім’я, рідні люди – мама, батько, чоловік, сини, які є найголовнішими людьми в моєму житті. Спілкування з ними – це і є мої хвилини та години щастя. Також люблю посидіти за вишиттям, маю багато вишитих картин на полотні кольоровими нитками, а також бісером. Найбільшу радість приносять поїздки усією родиною до сина, він працює в Італії. Отож маю нагоду помилуватися тамтешніми пейзажами, відвідати культурні та архітектурні пам’ятки, а також насолодитися спілкуванням у колі родини. Минулу відпустку провели у Мілані – це столиця європейської моди, яка має дуже давні традиції. Його візиткою є галерея Віктора-Еммануїла II, розташована на центральній площі міста. Нині вона перетворилася на сучасний торгівельний центр і часто її можна побачити на листівках із зображеннями Мілана та обкладинках глянцевих журналів. Найцікавіше, що деякі світові творці моди живуть тут же, у самій галереї. Тому часто покупці, прогулюючись, можуть зустріти, скажімо, Джорджіо Армані, помешкання якого прямо над магазином його імені. Дизайнер часто заходить, щоб поспілкуватися з покупцями та туристами. Придбати дорогі речі від відомих дизайнерів не було змоги, але помилуватися їхніми витворами ніхто не забороняв, щоправда, син подарував мені кілька гарних і вишуканих речей.

– Незабаром Новий рік, Різдво. Як зустрінете свята?

– Різдво – це винятково родинне свято, коли діти поспішають з гостинцями до батьків, вітають один одного з гарною новиною, колядують, щедрують, обдаровують колядників і поринають в атмосферу суцільного свята. Поїдемо в Бучацький район до батька. Я надзвичайно люблю Різдвяні дні, це – час казковості, очікування чогось незвичайного.

– Чи є у вас життєве кредо?

– Воно надзвичайно просте: «В будь-яких обставинах залишатися людиною». Життя іноді випробовує на це високе й почесне звання, але хвала й честь людям, які тримають удар перед цими випробуваннями.

Лариса ЛУКАЩУК,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)