Василь Невістюк: «Найстаршому пацієнтові було 93 роки, бачили б його очі, коли він знову став на ноги»

Щоб працювати медиком, потрібно любити роботу з людьми, мати задоволення від результатів своєї праці. Неможливо бути лікарем без співчуття, бажання допомогти, полегшити страждання. Часто важливо хворому показати, що є сенс боротися, є резерви й їх треба використовувати. В ортопедично-травматологічному відділенні людям дають шанс знову стати на ноги.

– Якщо в інших відділеннях є тенденція сезонності, то в нас такого немає, – пояснює лікар-ортопед Василь Невістюк, – хіба взимку травми легші, низькоенергетичні, здебільшого спричинені через падіння, бо на вулиці слизько. Влітку, можливо, травм менше, але вони набагато складніші. Днями до відділення доправили пацієнта із Заліщицького району. Він потрапив в аварію з мотоциклом. Як наслідок – перелом двох стегон і гомілки. Одразу провели операцію, щоб стабілізувати його стан і була можливість для подальшого лікування. Втім, на нього чекають ще оперативні втручання, десь через 10-20 днів, все залежатиме від його стану. Повернутися до звичного способу життя він зможе ще нескоро, на нього чекає тривала реабілітація. Багато зараз випадків, коли люди падають з плодових дерев, збираючи врожай. Тож хочу звернутися до всіх читачів: будьте дуже й дуже обережними, якихось кілька хвилин і власна необачність можуть кардинально змінити ваше життя.

– Скільки років мав найстарший пацієнт якого ви оперували?

– Оперував 93-річного чоловіка. Він ще підганяв нас, чого так довго триває операція. Йому не робили загальної анестезії, лише місцеве знеболення. Бачили б ви його очі, коли він знову пішов! Деякі пацієнти плачуть від радості, дехто не може повірити, хтось жартує й сміється. В кожного різна реакція.

Раніше люди з переломом шийки стегна були приречені. Через анатомо-фізіологічні особливості внутрішньосуглобові переломи в людей похилого віку найчастіше не зростаються. Суглоб втрачає свої функції, пацієнт потерпає від болю, постійного лежачого положення. Без допомоги сторонніх осіб йому вже не обійтися. Професійний догляд може подовжити життя пацієнтові, а от поліпшити його якість, на жаль, неможливо. Єдиний вихід з цієї ситуації – оперативне втручання. Саме операція є шансом, який дає травмованим можливість активного руху.

До речі, в нас є правило трьох діб, для людей з такою травмою. За цей час проводимо всі необхідні обстеження, а тоді за потреби оперуємо. Бо чим пізніше виконана операція, тим гірший буде результат і хворого буде важче поставити на ноги.

– Як уникнути перелому шийки стегна?

– Щоб звести до мінімуму вірогідність утворення перелому шийки стегна, треба намагатися постійно дотримуватися порад щодо профілактики розвитку остеопорозу. Важливе значення також має й те, наскільки швидко було розпочато лікування цього захворювання. У тому випадку, якщо воно вже встигло розвинутися, необхідно намагатися запобігати падінням, які здатні викликати перелом шийки стегна.

Щоб звести до мінімуму ймовірність початку розвитку такого небезпечного захворювання, як остеопороз, рекомендують дотримуватися активного способу життя, а також надавати для свого організму додаткові вагові навантаження. Користь приносить біг, заняття танцями, і звичайно, проста ходьба.

– Чого навчила вас робота?

– Терпінню та вмінню бути хорошим психологом. Контингент хворих у відділенні – переважно літні люди, до яких потрібно ввійти в довіру та знайти спільну мову. З кимось треба пожартувати, з кимось – показатися лідером, кожен вимагає особливого підходу.

– Чому, власне, обрали медицину, а не іншу професію?

– У мене ціла сім’я лікарів: батько, мати, сестра, дружина… З дитинства зростав у такій атмосфері, тож іншого покликання в житті навіть не уявляв. Обрати медицину було вже як належне. Хоча батьки не наполягали, вони переконували, що підтримають будь-який мій вибір. Щоправда, батько дуже не хотів, щоб я став хірургом так, як він. Знав, що це нелегкий хліб.

– Що є найважчим у вашій роботі?

– Найважче у роботі лікаря – невизначеність у процесі, результаті. Бо ж не знаєш, як вийшло, хвилюєшся. Звичайно, вже є досвід, тому легше. Найкраще – коли досягнув поставленої мети в лікуванні. Вийшло – оце і є справжнє задоволення, коли людина покидає відділення на власних ногах, розумієш, що живеш недаремно.

– А найважливіше?

– Це стосунки в колективі. Добре, коли ти знаєш, що можеш на когось покластися зі старших колег, що тебе підстрахують, підкажуть. У нас доброзичливий колектив, багато лікарів – однодумців, відтак працювати дуже легко. Завідувач намагається постійно тримати руку на пульсі новинок у медицині, досвідом і новинками ділиться з нами, постійно стежить за тим, щоб відділення та професійність лікарів зростала. Що й казати, кожен з нас у цьому зацікавлений, медицина – постійне навчання та пізнання нового.

– Ви та дружина – лікарі, це не заважає?

– Мабуть, якщо дружина не була б у медицині, їй було б важко збагнути всі тонкощі цієї професії. Чому, приміром, я можу затриматися на роботі, що операція може бути непередбачувана і замість 40 хвилин, ти оперуєш кілька годин. Чому в свій вихідний день ти інколи мчиш до лікарні, щоб перевірити стан хворого, якого тільки вчора прооперував. Хто, як не твій колега в білому халаті тебе краще збагне?

Важливо також розмежовувати роботу та особисте життя. Вдома вміти залишати лікарняні клопоти, а в операційній відмикатися від усього світу та зосереджуватися лише на роботі. В операційній є лише персонал і хворий, який потребує твоєї допомоги, решта – все другорядне. Якщо не розмежовувати, то це небезпечне професійним вигоранням.

– В артистів, до прикладу, перед тим, як вийти на сцену до глядачів, існують певні забобони, а як у вас?

– Я не вірю в забобони, успіх операції залежить від професійних навичок лікаря. Хоча серед лікарів існує правило: ніколи не говорити про час операції. Серед пацієнтів забобонів більше. Скажімо, чоловіки не голяться за день до операції.

– Що є найкращим стимулом у роботі?

– Позитивний ефект від лікування. Чого лише вартує заглянути в очі хворих, які лежали кілька днів прикуті до ліжка, й тут їм кажеш, що час вставати. Їхні перші кроки викликають цілу гаму емоцій як у них, так і у лікаря, бо розумієш, що старався не марно.

– Яке ваше життєве кредо?

– «Не нашкодь». Як, мабуть, і в усіх лікарів. Це стало моїм життєвим принципом. Кожен раз повертаюся з роботи з почуттям виконаного обов’язку.

Мар’яна СУСІДКО,

Микола ВАСИЛЕЧКО (фото)

Поділитися...
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin