Арсен Гудима: «Парамедиків навчатимуть у ТДМУ за світовими стандартами»

У переліку спеціальностей, за якими відбудеться цьогоріч набір студентів до Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, з’явилася ще одна – «парамедик». Інституція парамедиків, як основної фігури в наданні екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі, нині в Україні в стані становлення. І центром підготовки цих спеціалістів Тернопіль обрали не випадково. Для втілення пілотного проекту в ТДМУ є висококваліфіковані фахівці, матеріально-технічне забезпечення, створено національного значення підручник і посібники з цієї тематики, але чи найголовніше – мотивація до реальних дій. Один з ініціаторів навчання парамедиків – завідувач кафедри медицини катастроф та військової медицини ТДМУ, професор Арсен Гудима. Він у деталях розповів, чому необхідно готувати парамедиків в Україні, які особливості їх підготовки.

– Арсене Арсеновичу, ідея імплементувати у вітчизняну систему екстреної допомоги парамедиків виявилася не до вподоби багатьом – і медикам, і суспільству загалом. Ви ж прихильник хоча поступової, але заміни працівників «швидкої» на парамедиків. Чому?

Арсен ГУДИМА, завідувач кафедри медицини катастроф і військової медицини ТДМУ

– Справді, як у медичних колах, так і серед пересічних громадян ставлення до реформацій, які задекларувало МОЗ України в системі екстреної медичної допомоги, доволі неоднозначне. Якщо йдеться про те, наскільки «швидка» відповідає вимогам громадян, то більшість людей нею задоволені, бо вона виїжджає на всі випадки, незважаючи на екстреність. Але наші співвітчизники доволі часто викликають «швидку» на щось несуттєве, навіть не замислюючись, що цієї хвилини може бути інший випадок, коли гине людина. Тому мета реформи екстреної медичної допомоги саме й спрямована на першочергове, своєчасне та якісне надання медичної допомоги на місці події постраждалим і хворим у невідкладному стані, який є загрозливим для життя.

Нині ж, як відомо, надання медичної допомоги на місці події забезпечують бригади, до складу якої входять фельдшери та лікарі з медицини невідкладних станів. В Україні ці фахівці поставлені в такі умови, що змушені виїжджати на виклики, які не відповідають стандартам, що відображені в «Законі про екстрену медичну допомогу». Понад 60 відсотків виїздів «швидкої» з десяти мільйонів у середньому щорічно припадає на випадки, які не стосуються безпосереднього порятунку життя. Неважко порахувати, скільки коштів держава щороку витрачає на ці виклики. За офіційною статистикою, середня вартість виїзду однієї бригади коштує 580 гривень. Отож втрати держави, пов’язані з непрофільними викликами, становлять понад чотири мільярди гривень. Це великі втрати, які насамперед пов’язані з недосконалістю первинної ланки охорони здоров’я, а саме інституції сімейного лікаря. Тому остання повинна розвиватися одночасно з екстреною меддопомогою, хоча на перехідному етапі «швидка» й надалі буде виконувати функції обох служб.

В екстрених ситуаціях бригади працюють в умовах стресу, обмеженого часу та ресурсів, тому повинні дотримуватися протоколів з медицини невідкладних станів. У них зосереджені технології медичного порятунку, які дають пацієнтові найбільший шанс залишитися живим. Проте, коли фахівці МОЗ проаналізували протоколи, які затвердили міністри попередніх років, то з’ясували, що понад 90 відсотків цих документів не відповідають сучасним досягненням науки та доказової медицини. Тому не дивно, що за офіційною статистикою в екстрених ситуаціях на догоспітальному етапі у нас нині помирає майже 70 відсотків пацієнтів, в той час як за кордоном більшість з них доправляють до лікувального закладу живими.

Ще однією причиною, яка впливає на смертність пацієнтів на догоспітальному етапі, є недосконала система підготовки фахівців з медицини невідкладних станів у коледжах та вишах. Узагалі підготовка таких фахівців повинна базуватися на симуляційному навчанні. Його зміст полягає в тому, що лікарю чи фельдшеру після вивчення теорії максимально реалістично моделюють найрізноманітніші ситуації невідкладного стану пацієнта, які траплялися насправді, а він спільно зі своєю командою повинен надати весь обсяг допомоги, передбачений відповідним протоколом з медицини невідкладних станів. І лише коли дії команди будуть безпомилковими та доведені до автоматизму, їм доручають надання допомоги в реальних ситуаціях, спершу під контролем досвідчених фахівців, а відтак – самостійно. В Україні Центри симуляційного навчання почали створювати лише один-два роки тому, та й то – в деяких університетах. У коледжах вони, по суті, відсутні. Крім цього, підготовкою кадрів для «швидкої» займаються професійні кардіологи, терапевти, акушери-гінекологи, але аж ніяк не лікарі з медицини невідкладних станів, які достеменно розуміють специфіку роботи на місці події.

Ще одним чинником, який істотно погіршує ефективність роботи «швидкої», є практично відсутній у державі ефективний ранній госпітальний етап надання допомоги пацієнтам у стані безпосередньої загрози для життя. Часто трапляються ситуації, коли медики «швидкої», успішно виконавши всі передбачені у протоколі рятувальні дії, доправляють пацієнта до приймального відділення лікарні, проте в подальшому людина помирає через неорганізованість надання медичної допомоги на ранньому госпітальному етапі.

Нещодавно волею випадку довелося надавати допомогу велосипедистові, якого збив автомобіль. Своєчасно прибула карета «швидкої». Були успішно виконані всі рятувальні дії на місці події та на етапі транспортування до районної лікарні, яка претендує стати окружною. Проте за 25 хвилин його перебування в приймальному покої найбільше, що вдалося зробити місцевим медикам, – взяти кров для дослідження. Це яскравий приклад того, як працюють на ранньому госпітальному етапі. Прикро, що це не виняток, а загальна тенденція для України.

Ще одними з компонентів, які впливають на якість надання допомоги «швидкою», є недостатнє матеріально-технічне забезпечення служби екстреної медичної допомоги та низький рівень оплати праці її працівників. Про це, зокрема, йшлося на зустрічі працівників МОЗ, експертів і керівників територіальних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф з Прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом.

Майже третина рухомого складу карет «швидкої» була оновлена ще напередодні «Євро-2012». Інші автомобілі експлуатують практично до сьогоднішнього часу. Можна лише уявити, в якому вони стані?! Гостро стоїть проблема забезпечення каретами підвищеної прохідності, адже всі отримані автомобілі не пристосовані до реалій вітчизняних доріг. В Європі ж карету «швидкої» експлуатують не більше п’яти років. До того ж, якщо оглянути обладнання, з яким надійшли ці автомобілі, деяке з них є недоцільним, воно не рятує життя. Його можна сміливо позбутися, натомість вивільнивши кошти для інших потреб «швидкої».

Наступна складова – це гідна для фахівців екстреної служби заробітна платня. Ніхто не буде заперечувати, що ці люди щоразу ризикують власним життям, працюючи на місці надзвичайних подій, в екстраординарних умовах. Ясна річ, це повинні бути висококваліфіковані, фізично підготовлені фахівці, які готові працювати в таких умовах, фанати своєї справи, але їхня робота повинна супроводжуватися гідною матеріальною винагородою, аби вони почувалися добре та могли утримувати свої сім’ї. Отож нині розглядають питання про збільшення зарплатні.

Таким чином, ефективність роботи «швидкої» полягає у створенні в державі певної системи надання допомоги хворим і постраждалим, які перебувають у стані безпосередньої загрози для життя. Основними компонентами цієї системи є розробка та впровадження ефективних протоколів з медицини невідкладних станів, якісна підготовка кадрів, матеріально-технічне забезпечення, гідна зарплатня, створення досконалого раннього госпітального етапу й, звичайно, становлення первинної ланки, яка завдяки диференціації викликів забере на себе майже дві третини звернень пацієнтів, але не екстрених викликів, які є зараз. Тільки за цих умов зможемо відчути ефективність медичної реформи. А поки що в перехідному періоді витають різні, зокрема, й негативні думки. Але наш університет обрав стратегію, яка довела свою ефективність у всьому світі.

«Екстрена медична допомога покликана рятувати людей, а не лікувати»

«Швидка» не лікує, а рятує». Це головна засада, якою має керуватися служба екстреної меддопомоги. Тоді логічно постає запитання: а чи потрібен лікар на «швидкій»? Лікар повинен лікувати або у стаціонарі, або в поліклініці. Тому для потреб «швидкої» необхідно підготувати фахівця нового рівня, який би з першого дня свого навчання був зорієнтований на порятунок людини. У більшості країн світу цю спеціальність обіймає парамедик. Чи готові до цього наші коледжі та медичні училища? Напевно, ні, бо там немає Центрів симуляційного навчання, відсутні фахово підготовлені викладацькі кадри. До того ж не всі коледжі мають змогу підготувати бакалавра, бо саме такий освітній рівень повинен здобути фахівець для потреб екстреної медичної допомоги. Тому в ТДМУ вирішили розпочати підготовку парамедиків.

– Цікаво, за якими програмами навчатимуться студенти й узагалі, як зорганізували цей напрямок?

– ТДМУ підтримав ідею МОЗ України впровадити спеціальність, яка є у всьому світі, – парамедик. У розвинених країнах Європи, Азії, а також США й Канади парамедики себе цілком виправдали. Це той фахівець, який самостійно або під керівництвом лікаря надає широкий спектр рятувальних медичних послуг на догоспітальному етапі й своєчасно транспортує постраждалого до лікарні. Він має освіту бакалавра, навчається в медичному університеті та спрямований на рятування життя людини. Наш університет разом з Черкаською медичною академією став учасником пілотного проекту з підготовки парамедиків. На основі матеріалів, які ми запозичили в наших іноземних колег, склали навчальні програми. Тривалість навчання майбутніх парамедиків становитиме три роки (180 кредитів). Перший набір за державним замовленням становитиме 25 осіб, на контрактній основі – 50.

Під час першого року навчання майбутні парамедики будуть здобувати загальну освіту, яка відповідає освітньому рівню «бакалавр» з одночасним отриманням вмінь і навичок рятування людини шляхом вивчення розширеної першої допомоги. На ІІ та ІІІ курсах вони освоюватимуть вищий рівень рятувальної медицини – розширену екстрену допомогу. Маючи освітній рівень «бакалавр», парамедики зможуть продовжити освіту в магістратурі.

Парамедик – універсальний фахівець з ургентної кардіології, педіатрії, акушерства та гінекології, травматології й інших медичних спеціальностей. Процес підготовки парамедиків буде відбуватися під егідою Агенції екстреної медицини. Це новостворена структура МОЗ України, завданням якої є контроль якості підготовки кадрів, ефективності надання екстреної медичної допомоги, створення національних протоколів з медицини невідкладних станів, які базуються на передових світових досягненнях. Сподіваюся, що впродовж першого року пілотного проекту з навчання парамедиків ці медичні настанови побачать світ. Одночасно на їхній основі будуть створені підручники й навчальні посібники, які ляжуть в основу підготовки цих спеціалістів. Нещодавно вийшов з друку перший том національного підручника з екстреної та невідкладної медичної допомоги «Допомога травмованим на догоспітальному етапі».

– Хто навчатиме парамедиків?

– Проблема, про яку мало мовлять, але яка має важливе значення у підготовці парамедиків – кадровий склад навчальних закладів, які готуватимуть таких фахівців. За цим теж стежитиме Агенція екстреної медицини. Щодо ТДМУ, то всі фахівці, які навчатимуть парамедиків, пройшли відповідні курси з різних аспектів екстреної медичної допомоги, що визнані в передових навчальних закладах світу. Це стосується кваліфікованих заходів реанімації дорослих і дітей, надання допомоги при травмі на догоспітальному етапі та інших. Також маємо домовленість з керівництвом університету щодо запрошення професійних тренерів з-за кордону для підвищення рівня кваліфікації викладацького складу або ж наші викладачі відвідуватимуть найкращі центри підготовки парамедиків задля отримання досвіду. До речі, курувати процес підготовки парамедиків в Україні будуть професійні фахівці з-за кордону.

Важливе значення матиме розвиток комунікативних здібностей майбутніх парамедиків, навчання роботі в команді. У нинішніх же реаліях лікар може чергувати з одним фельдшером чи водієм, а завтра – з іншим, а це не відповідає вимогам командної роботи. Ми ж посилаємося на наукові дослідження, які переконливо доводять, що фахівці втрачають свої можливості, особливо в умовах обмеженого часу й обмеженого ресурсу лише через те, що не є однією командою. До слова, існує навіть статистика з цього приводу, яка засвідчує, що переважна більшість смертей, які сталися з вини медиків у США, пов’язані не з дефіцитом професійних знань, а з недосконалою комунікацією в команді. Отож ми зважили на цей чинник і ввели для майбутніх парамедиків такий курс, як командна взаємодія та комунікативні здібності під час надання екстреної медичної допомоги

У процесі підготовки парамедиків плануємо також розпочати навчання екстрених медичних техніків, якими повинні стати водії карет «швидкої». Освітній процес для цієї категорії фахівців становитиме 160 годин, і вони також матимуть певний перелік обов’язків у рамках своєї компетенції для рятування життя людини та допомоги бригаді виконати свої обов’язки.

Студенти, які навчатимуться у нас, проходитимуть практику після першого, другого, третього курсу навчання. Єдина проблема в тому, а що ж їм показати? Отож намагатимемося зорганізовувати для них виробничу практику в найкращих центрах екстреної меддопомоги країни та за кордоном, або, щоб повернувшись в Україну, вони хотіли працювати по-новому.

«Маємо створити таку систему освіти, яка б відповідала вимогам сучасності та вимогам громадян»

– Сподіваюся, що проект навчання парамедків у нашому університеті матиме перспективу, адже всі умови для цього створені. Особливі сподівання – на Центр симуляційного навчання, де майбутні парамедики матимуть змогу брати участь у тренінгах зі стандартизованими пацієнтами, на манекенах відпрацьовувати навички, працювати в команді та втілювати розмаїті сценарії, коли людина перебуває у загрозливому для життя стані. Зараз добудовуємо ангар, де розмістимо університетську карету швидкої допомоги. Вона оснащена відповідно до останніх вимог МОЗ України. У Центрі симуляційного навчання вже діє Emergency Department з можливістю демонстрації та відпрацювання сценаріїв передачі пацієнтів бригадою «швидкої» медикам раннього госпітального етапу. Наступного навчального року в нас буде вже дві таких навчальних зали. Це важливо ще й тому, що парамедик може працювати як у виїзній бригаді швидкої допомоги, так і в Еmergensy De-partment, отримавши магістерський рівень. У перспективі маємо намір впровадити інтернатуру для фахівців екстреної медицини, яка замінить підготовку лікаря з медицини невідкладних станів, та відкрити магістратуру для парамедиків.

Наш університет загалом готовий до впровадження пілотного проекту з підготовки парамедиків для потреб вітчизняної медицини. Маємо для цього чималий досвід. Це – перемоги студентських бригад у багатьох міжнародних конкурсах з різних напрямків екстреної медичної допомоги, а ще – велике бажання сформувати нову генерацію компетентних фахівців екстреної медицини в Україні.

– Яка доля чекає лікарів і фельдшерів з медицини невідкладних станів, які зараз працюють на «швидкій»?

– Усі вони й надалі працюватимуть. Лікарські бригади ліквідовувати не будуть. У системі екстреної медицини, як показує світовий досвід, почасти в парамедика виникає потреба викликати на підмогу лікаря. Такі фахівці пройдуть серйозну додаткову підготовку. Після додаткової спеціалізації (лікар екстреної медицини) лікарі зі «швидкої» зможуть перейти працювати у стаціонар – у відділення невідкладної допомоги (Emer-gency Department), яке повинно створюватися з одночасним впровадженням на «швидкій» бригад парамедиків. Крім цього, на «швидкій» є посади, де висококваліфіковані лікарі з медицини невідкладних станів потрібні та зможуть себе реалізувати: це – лікар-консультант, старший лікар зміни.

Що ж стосується фельдшера з медицини невідкладних станів, то для них передбачена двомісячна транзиторна програма перепідготовки. Після успішного її завершення вони зможуть продовжити роботу в системі й мати аналогічне матеріальне заохочення, що й парамедики. Крім цього, після додаткового вишколу, фельдшери з медицини невідкладних станів, які мають досвід роботи у виїзній бригаді, можуть стати диспетчерами та регулювати процес виїзду бригад на екстрені чи невідкладні виклики.

Як бачимо, реформа системи екстреної медичної допомоги – це тривалий та складний процес. Навіть при оптимальному фінансуванні він займе не один рік.

Перед нами не просте, але дуже цікаве й надзвичайно потрібне завдання – зробити все можливе й якнайкраще для порятунку життя наших громадян у разі виникнення невідкладного стану.

Лариса ЛУКАЩУК